Скинулися з батьками зятя, подарували дітям на весілля гроші на однокімнатну квартиру. На хорошу, з ремонтом – за очі б вистачило. Вони купили житло. Запросили на новосілля. Трикімнатна в новобудові. У кредит.
– Не треба нічого говорити! Ми так вирішили! – відразу насупились.
– Ваша справа, – ми не стали сперечатися.
Квартира є. Машини немає. Новобудова-то далеко від місць роботи: доньці – на міському транспорті з пересадкою, зятю – на трамваї через все місто. Чоловік допомогу у виборі запропонував, розбирається. Не треба їм, нову захотіли. Два тижні по автосалонам бігали. Купили. Подзвонили, запропонували прокатати.
Джерело:bbcccnn.org
Машина за ціною – однокімнатна квартира. Де гроші взяли? У кредит! Наш автопром їм не догодив, взяли таку, щоб не соромно було з неї виходити. Дурість якась. Ніби комусь є діло до того, хто з якої машини виходить. Запитали у них: жити-то на що будете?
– Самі розберемося! Ми все прорахували! Зате все як у людей!
Самі, так самі. Куди нам, батькам, з нашим-то життєвим досвідом поради давати? Квартира є, машина є, чого не вистачає? Дитину. Щоб як у всіх, повний набір. Дочка завагітніла. Вирішила в Америці народжувати, щоб громадянство дали. Знаменитості так роблять, чим вона гірша?
Знайшли зі сватами приблизні розцінки, за голови взялися: наші квартири і мою дачу продати – і то не вистачить. Добре, що дочка одумалася: такий кредит і правнукам у спадок дістався б. Стала пологовий будинок вибирати. Пологи – теж в кредит: щоб без сусідок в палаті, щоб лікар облизував, щоб дитинку не впустили і не переплутали.
Коляску треба стало таку, щоб не соромно гуляти було. З третім блоком – автолюльку, щоб не соромно було діставати з машини. З тієї самої машини, з якою не соромно виходити. Ліжечко – щоб на фото красиво виглядало, ремонт в дитячій – для того ж. Одяг, з якого дитина виростає з фантастичною швидкістю, тільки закордонний. Так якісніше. Дорожче?
– Не буду економити на дитині! – надула губи новоспечена мати. Загальні платежі за кредитами перевалили за п’ятдесят тисяч в місяць. Це з кредитними картами. Ми зі сватами в шоці були, у молоді все просто:
– Фігня, прорвемося!
Далі – гірше: зятя звільнили. І брати на роботу на таку ж зарплату ніхто не поспішав. Став він на кредитній машині в таксі працювати. Дефіцит. Навіть якщо цілодобово кататися. Кредитну квартиру здали, до сватів переїхали. Коляску за третину ціни продали. Речі закордонні на дошки оголошень виставили. Так кому вони потрібні, за такі гроші?
Тут прострочення, там прострочення. Зять на нервовому грунті в аварію потрапив. Живий-здоровий, машина понівечина. Платити за боргами стало нічим. Жити нема на що.
– Батьки, допоможіть! – в голос завили наші самостійні. А чим ми допоможемо? Все, що було, подарували їм на весілля, щоб вони квартиру собі купили. Дача якщо тільки. Шкода за чужу дурість віддавати, душу в неї вклала.
«Самі розберемося! Ми так вирішили!»
Підсумок: живуть у свахи, борги гасять. Машину полагодили і продали. Квартиру кредитну продали. Я дачу з ревом продала, їм гроші віддала. Все одно банкам винні ще. Ех, ми зі сватів лоханулись: треба було квартиру купити, на себе оформити, їм ключі видати. І все. Ось тоді вони як люди б жили, на своє збирали.
фото ілюстративне, з вільних джерел
Копіювати
