Ворога віч-на-віч повинен зустрічати солдат. Такі правила війни. Але терористи у Слов’янську воюють не за правилами.
2 травня цього року біля Слов’янська на мосту через річку Сухий Торець бійці 95-ї аеромобільної Житомирської бригади побачили, що сепаратисти використовують жінок як живий щит. Саме тоді солдат військової служби за контрактом Петро Коваленко загинув від ворожої гранати, взявши на себе всю її ударну силу і численні осколки, тим самим зберігши життя сімох товаришів.
Застосувати силу проти мирного «живого щита» ніхто наказу не міг дати! Під прикриттям людей та першої темряви на військових напали бойовики. З-за спин людей кулею снайпера було вбито старшого солдата запасу Сергія Панасюка.
Близько 22 години 15 хвилин цивільне населення раптом розійшлося і сепаратисти почали обстріл колони. Ворожа граната, випущена з підствольного гранатомета, вибухнула під ногами солдата строкової служби Петра Коваленка.
Хлопчину везли через всю Україну. Сльозами його зустрічала родина. Везли по селу повз зажурені хати. Всі плакали люди.Не плакала мати. Не плакала мати, немов скам’яніла. І руки вздовж тіла висіли безсило. Стояла, мов горе, вона серед двору. Ридало подвір’я, і плакали гори. І плакали верби, додолу схилившись… А десь там раділи, що вбили « фашиста». Він свічечку- свічку тримав в мертвих пальцях… Хлопчині було всього лише двадцять… (Марина Кучеровська)
ГИНУТЬ ПРОСТО НЕ ЦАРСЬКІ ДІТИ…
Копіювати
