4 роки тому брат не покликав мене на весілля. Я своєю 100-кілограмовою вагою образила б бездоганний смак нареченої. Але сукні для подружок нареченої – «зший, мижмайжеродині, безкоштовно, в якості подарунка!».
Я відмовилася. Ось така я свиня. Так мені і було сказано. Не знаю, де є такі дивні традиції – на святкування не кликати, а подарунок трясти, але я точно не з цієї країни.
Я тоді сильно посварилася з мамою. Невістка їй подобалася – худенька, витончена, така все зефірно-повітряна. Як на мене – до нудоти. І я на 100 відсотків впевнена, що якби у мами була можливість заздалегідь вибрати – яка дитина у неї народиться, це точно була б вона. Вона – Василина (Зоя по паспорту), дружина мого брата.
Саме 4 роки тому мене відправили у вільне плавання. Раз я така недобра, не можу родичам допомогти, то і мені допомагати ніхто не зобов’язаний.
Я пішла. Навіть промову написала для прощання. Але не стала говорити. Просто сказала, що я то схудну, а ось їм з їхніми характерами – все життя жити. Здається мені, вони б навіть на мою прощальну промову так не образилися, як на цю нешкідливу фразу.
Треба сказати мамі спасибі. У бідної студентки не було грошей і на оренду, і на їжу. Довелося вибирати. Або на вокзалі – але сита, або в орендованій кімнаті – але голодна. Я вибрала другий варіант, розраховуючи на накопичені за багато років запаси на боках.
Щоб не втратити пенсії по втраті годувальника – налякали, що не можна працювати, інакше все віднімуть, я пішла в неофіційно працевлаштовані няні. Діти – невичерпне джерело енергії. Вони скачуть, стрибають і бігають без зупинки. І я це робила разом з ними.
На гроші, зароблені такою важкою працею (більше не діти напружували, а їх мами і тати. Одного разу мені відмовили в роботі, тому що дівчинка влаштувала істерику, що я її з’їм), теж не сильно розгулятися можна було. Одне радувало – попереду останній курс, із захоплень – шиття, так-сяк годувало, та дітлахи теж непогано оплачувалися – я не цуралася працювати й ночами, поки мами і тати відпочивали.
На роботу я йшла влаштовуватися вже в 50 розмірі одягу. Раніше був 54.
Мене взяли. Ще б не взяли дипломованого ветеринара в продавці-касири громадського харчування. Ще рік минув в гонитві за грошима – я ліпила шаурму і шаверму за графіком доба через добу.
Потім колишній однокурсник покликав мене до себе в клініку за профілем. Там я познайомилася з Максимом. Як в кіно – він збив собаку і привіз її на лікування. Я, така вся вже 48 розміру одягу, він – такий в костюмі і серйозний. Закрутилося – закрутилося. Собака, Хеппі, до сих пір з нами живе.
Недавні подружки обурено зітхали – за що мені, такій бочці, доглянутий і трохи забезпечений чоловік?
У сім’ю чоловіка мене прийняли відразу і беззастережно – там щастя дітей понад усе. Свекруха покликала мене з собою в зал і тепер я майже стройняшка – 44 розмір!
Весілля грали недавно. Натовп гостей, дві третини яких мені були абсолютно незнайомі. Мама Максима постаралася, але я була не проти. Яка різниця, хто буде на весіллі? Головне, щоб наречений з’явився. Ситуацію з моєї ріднею вони знали, тому на запрошенні мами і брата не наполягали.
Але одна особа з минулого на весіллі була. Зоя, тобто Василина. Вона вертко ковзала між гостей, розносячи закуски і шампанське. І побачивши мене, вона змінилася в обличчі. Привітатися – сміливості не вистачило. Зате вистачило совісті настукачити моїй мамі, як у неї дочка добре влаштувалася.
Дзвінок матері не змусив себе довго чекати. В гості напрошувалася, з зятем і його сім’єю познайомитися. А заодно викуп обговорити. Який викуп? Так для них же мама ягідку ростила, нагороду б тепер, та побільше. Бажано – не менш сімдесяти квадратних метрів, для сина улюбленого.
Давши мамі від воріт поворот – у нас в країні рaботоргівля заборонена. Я побажала щастя та удачі і їй, і брату з дружиною. Висловивши надію не бачити їх десять разів по чотири роки. Згадали, теж мені. Де вони були, коли я останній фiг без солі доїдала?
У мене є сім’я. Там мене люблять. І їм плювати, скільки я важу, яке у мене віросповідання і як часто я міняю шкарпетки. Вони просто мене люблять. І я відповідаю їм тим же.
Все добре, що добре закінчується. Правда, скоро я знову погладшаю. Ненадовго, усього на півроку. Але сподіваюся після пoлогів знову схуднути. А якщо і не схудну – моїй родині плювати, скільки я буду важити. Вони мене будь-яку любити будуть.
Джерело:bbcccnn.org
Копіювати
