Коли я познайомилась з Петром мене трохи лякало, що його батьки надто вже релігійні. Я ж зі звичайної родини, де до церкви ходять лише на Великдень. Та у нас були дуже гарні взаємини і ми щиро кохали. Тож врешті побралися.
Я відразу сказала чоловікові, що хочу спочатку побудувати кар’єру, а тоді дітей заводити. Він погодився. Тож працювали ми обидвоє. Та минуло два роки та за нас взялась свекруха.
– В тебе що якісь проблеми? Чого не вагітнієш?
– Ні, все добре, просто поки не хочу!
– Як це? Як жінка може не хотіти дітей? І що, ти захищаєшся?
– Так, пігулки п’ю!
– А це вже великий гріх! Жінка мусить народжувати. А ти дограєшся і потім сама не зможеш!
Чотири роки свекри не давали нам спокійно жити. Вимагала, щоб я народила. Жодна зустріч не минала без цих розмов. І врешті я не витримала. Погодилась і вже за рік в нас з’явився старший син, а слідом за ним і другий.
– Все, більше дітей я не хочу!
– Чого? Це ж таке щастя! – стверджувала свекруха, котра жодного разу мені поміч не запропонувала.
В тоді я завагітніла втретє. Та народжувати не хотіла. Сказала це чоловікові і записалась до свого лікаря. Та Петро не міг тримати язика за зубами, все розповів батька. Тоді свекруха прийшла до мене з погрозами:
– Тільки спробуй так вчинити! Я це не пробачу і син мій насправді теж!
Тож я народила ще двох дітей. Мені довелось покинути роботу і присвятити себе повністю дітям. Коли я просила свекруху допомогти – вона завжди знаходила виправдання, чому це не робити:
– Ой, я спину зірвала, ледве на ногах стою.
– Але ж ви так онуків хотіли?
– Я їх обожнюю, та це все ж ваші діти! Правда?
Чоловік мій усім задоволений. Ходить собі на роботу, повертається, їсть і відпочиває. А я відчуваю, що мене обманули. Не можу й в магазин піти спокійно. Наче в пастці.
Днями я не витримала. В п’ятницю зібрала усіх чотирьох дітей і приїхала до свекрухи.
– Роздягайтесь, ви залишитесь тут на всі вихідні.
Раптом вибігла свекруха. Та я швидко схопила сумку і просто втекла.
А далі написала чоловікові, що їду до подруги на два дні та успішно вимкнула телефон. Я не поїхала до подруги, а два дні жила в готелі в сусідньому місті. Просто лежала, їла, спала і дивилась телевізор. Коли я повернулась – усі були розлючені. Свекруха кричала, що я погана мати, що не мала права так чинити. А чоловік взагалі зі мною говорив.
Я ні про що не шкодую і хочу надалі періодично так робити. Що ви про це думаєте? І взагалі про всю мою ситуацію?
Копіювати
