Сумний вечір.
Несподівана смерть настигла мого сусіда-фельдшера, Василя Гаврищука. який поїхав на виклик, де був змушений прийняти важкі роди в жінки у віддаленому гірському селі.
Врятувавши дитину і породіллю, відчув себе погано, вийшов на двір, впав і помер. Він спас багато життів і допоміг багатьом людям.
Був людиною на своєму місці. Любив свою роботу. Його телефон не переставав дзвонити як день, так ніч і він не відмовив ніколи нікому. Саможертовне служіння людям і перевтома вирвали його зі світу. Йому — 61. Обіцяв 86-річній матері, що після карантину вже вийде на пенсію… Нещасна мати лише два роки тому похоронила молодшого сина.
Глибоке співчуття матері і дружині Наталії.
***
Все частіш відчуваю у світі свою тимчасовість.
Відчуття проступає на тілі задуми, мов стигма.
Завжди взимку весну я у комусь будила любов’ю,
Влітку зрадою в кригу закути змогла б я? Не встигла б…
Я лякаюсь думок, що вже знаю де мешкає старість,
І що істина, справді, є рідна сестра горизонту.
Не добудеш останню ні сам, ані з кимось у парі,
Попередня, як діждеш — платня за найтяжчу роботу.
Копіювати
