Подаємо мовою оригіналу:
– Сєлючка ніщаснайа! Чьто, первий раз в магазинє! – це до мене звернулась жінка в супермаркеті, що розташований біля мого будинку.
До речі, на цій київській вулиці у власній квартирі живу вже більше 20 років.
А до того мешкала у Дніпрі, років до 16 у самому центрі, а потім неподалік від нього
І взагалі, мої дідусі і бабусі, тато і мама народились у Дніпрі і все життя там прожили.
Як відомо, це зовсім не село.
А чому вона вирішила, що я сєлючка?
Тому що з касиркою і з продавчинею в супермаркеті я спілкувалася українською.
Як поводитися з цими гаратцкімі?
Як вбити в їх голови, що українська мова – то мова інтелігенції, культури, а також молоді, яка із задоволенням говорить саме рідною мовою?
Що ще треба зробити, щоб відійшли, нарешті, від язика.
Хоча б на робочому місці і на вулицях.
Я за те, щоб переглянути законодавство і запровадити іспити із української мови, історії України і Конституції.
Сама із задоволенням піду на такий іспит.
Як екзаменатор!
Ну що ж, сєлючка так сєлючка!
Поїду в наш чудовий Карашин.
Копіювати
