Моя мама нещодавно таке вчудила, що я досі відійти не можу. Думала, що в 60-річних людей вже клепка в голові на своє місце стає, але де ж там!
Уявіть собі, ще й року не пройшло з того моменту, як татко відійшов на той світ, а вона вже собі кавалера знайшла!
Спочатку я ні про що й не здогадувалася. Забрала найріднішу до себе, щоб вона не відчувала себе самотньою. В батьківській квартирі все їй нагадувало про коханого Василька.
Мій Дмитро дуже поважає свою тещу, тому підтримав мою ідею і навіть допоміг мамі перевезти речі.
Жили душа в душу. Вона допомагала мені з дітьми, водила їх в школу, забирала з гуртків. Нарешті у мене з’явився час на себе.
Але така ідилія тривала всього 3 місяці. Потім мама заявила:
– Оленочко, сьогодні ввечері Сашка з плавання не зможу забрати.
– Як це? Чому?
– Мене запросили на зустріч.
– Яку іще зустріч?!
– Для самотніх людей старшого віку. Кажуть, що там дуже цікаво, от я й хочу піти.
– Навіщо? Тобі зайнятися нічим?
– Доню, не можу ж я постійно в 4 стінах сидіти. Та й спілкування з однолітками мені бракує.
Відпустила, а що було робити? Надіялася, що мама піде туди разок-другий і викине ці дурниці з голови. Та не так все сталося, як гадалося. Вона бігала туди з такою охотою і радістю, ніби її там на руках носили.
Тоді я просто не знала, що то були ще квіточки.
– Доню, присядь. Мені треба з тобою поговорити… – здалеку почала мама.
– Що? Закрився твій клуб для тих, кому далеко за 60?
– Ні? А ти тільки про це й мрієш?! Одним словом… Так сталося, Оленочко…
– Кажи вже! Не лякай мене так!
– Я виходжу заміж!
Я мало з крісла не впала. Як вона взагалі до такого додумалася?!
– Ти геть здуріла на старості років? Та з тебе ж все містечко сміятися буде! А про мене ти подумала? В 30 з лишком буду до “нового татка” звикати?! Цього ти хочеш?
Я чекала, що жінка почне виправдовуватися, що в неї прокинеться совість, але мама тільки зітхнула тяжко і пішла збирати речі.
Ні одного слова до мене за той вечір не мовила, потім викликала собі таксі і поїхала по-англійськи.
Минув вже місяць, а ми й досі не спілкуємося. Чула, що щасливі “молодята” вже й заяву до РАЦСу подали. В голові не вкладається!
Підозрюю, що мене на весільне торжество ніхто й не збирається запрошувати. Та й плювати я хотіла! Нема бажання навіть в очі тій жінці дивитися!
Я вже змирилася б давно з усім, якби не чоловік, який постійно мені повторює, що я не права. Картає мене, мовляв, я погана донька і не бажаю своїй матері щастя.
Проміняти свою сім’ю на якогось престарілого кавалера – хіба так чинять хороші мами і бабусі?! Самі розсудіть.
Кого підтримуєте в цій історії Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
Про рідних онуків взагалі забула. Навіть на кухні не мала часу мені допомогти – то в них концерт, то малювання, то ще якась біда. Мене це так дратувало, що я ледь тримала себе в руках, аби не нахамити найріднішій.
Копіювати
