— Галочко! Чи це ти!
Мене зачепили за плече, я обернулася і обімліла: переді мною стояла Зоя Сергіївна, моя колишня свекруха.
— Галочко! Ти так добре виглядаєш! Прикраси які у тебе гарні! Золото? — вона почала обмацувати мій браслет.
Ми з сином Зої Сергіївни одружилися ще в студентські роки. Якщо коротко охарактеризувати мою тодішню дурість, то: молодо-зелено, кохання-зітхання, з милим рай і в курені у його мами. Прожили разом ми 4 роки. Від причіпок свекрухи я жартувала, божевільні вимоги — ігнорувала. Здається, ми з Валерою досі жили б у його мами, якби він мене не зрадив.
Джерело:osoblyva.com
У той день він затримався на роботі. Прийшов, сходив в душ і відразу вмостився спати.
— Що стоїш? Сумку у чоловіка розбери! — гаркнула на мене Зоя Сергіївна.
Я слухняно дістала контейнери з-під обіду і тільки зібралася нести їх на кухню, як мій погляд зачепився за мереживний краєчок, який кокетливо стирчить серед паперів. Контейнери були миттєво забуті, я потягнула за мереживний край і витягнула на світ білий бюстгальтер. У мене ніколи такого не було. Я здивовано розглядала знахідку і намагалася придумати логічне пояснення наявності цього предмета жіночого гардеробу в сумці чоловіка.
— Галь, подивися! Валера сорочку зараз в прання кинув, а тут, на комірі, помада! — тоді ще свекруха, тицьнула мені під ніс сорочку чоловіка з ще одним доказом зради.
Лаятися я не стала, сцен теж не влаштовувала. Тихо-мирно зібрала свої речі і пішла, на наступний день подавши на розлучення. Валерку я не бачила з самого розлучення. Він тоді на мене образився:
— Ти зобов’язана була мені повірити! Немає довіри — немає шлюбу! — пафосно заявив він, так залишивши мене винуватою у нашому розлученні.
Зі спогадів мене висмикнув син:
— Мамо, дивись який камінь! На кішку схожий! — син радісно сунув мені під носик гальку. — Схожий?
— Схожий. — я ласкаво погладила сина по голові, і він знову втік на пошуки.
— Твій, чи що? — здивувалася Зоя Сергіївна.
— Мій. — погодилася я.
— А я думала, ти бeзплiдна! — сплеснула руками колишня свекруха.
— Це Ви з чого взяли? — поцікавилася я.
— Ну як ви з Валеркою 4 роки жили, дітей не було, абopти ти не робила — я дізнавалася. Що ще мені треба було подумати? — здивувалася співрозмовниця.
Я розсміялася:
— Ми тоді вирішили спочатку на ноги встати, квартиру купити. А то спочатку навчання, потім працювати тільки почали — яка вже там вaгiтнiсть? Планували років через 5. Та зараз-то що вже згадувати? Як Валера? Одружився?
Я подивилася на Зою Сергіївну. Вона була дуже блідою.
— Що з Вами? Може, водички? Або лікаря викликати? — занепокоїлася я.
— Ні, не треба лікаря. — Зоя Сергіївна взяла у мене з рук пляшку з водою і жадібно випила половину. — Це ж я тоді бюcтгaльтер поклала в сумку до Валерки. І помада — моїх рук справа. Думала, ти порожня. А я онуків хотіла, ось і придумала, як вас розвести. Валерка-то гордий у мене — виправдовуватися не став, на це і було розлучення. Але у тебе є дитина! І це все змінює! Пішли зі мною! — вона потягла мене за руку.
— Куди? — сторопіла я.
— До Валерочки! Чоловік є? — я кивнула. — Добре! Свого сина чоловікові залишиш і на розлучення подаси. А з моїм сином ви одружитеся, і ти наpoдиш йому дитину. Від Валерки у тебе інші діти будуть, не засумуєш! Пішли-пішли!
Так, шість років пройшло, а розуму у колишньої свекрухи так і не додалося.
– Нікуди я не піду! Залиште мене у спокої! — я вирвалася.
-Хамка! Я їй сина мого вручаю, а вона морду верне! — розсердилася Зоя Сергіївна. — Надумаєш — приходь, прийму! — вона помахала мені рукою на прощання, розвернулася і пішла геть.
Звичайно прийду! Чоловіка кину, сина кину і повернуся до свекрухи колишньої під крильце! Вона дійсно думає, що я так зроблю? Я навіть трохи вдячна Зої Сергіївні за розлучення з Валерою. Якби не вона з тим бюcтгaльтеpом, я б не зустріла свого нинішнього чоловіка.
Джерело:osoblyva.com
Копіювати
