У неділю вранці Таня у літній кухні ліпила вареники. Глипнула у вікно і не знала, що далі має робити – на подвір’я заходила Тамара. – Тетяно, ти вже вибачай, діти є діти, матері хочуть, – сказав Анатолій. Таня важко пережила це розчарування. Від сорому втекла із села на роботу в Київ, там і знайшла свою долю
Таня була тихою і скромною дівчиною, дітей любила, тому нещодавно в педінститут поступила. Про хлопців не думала, поки не побачила сусідського Анатолія, який нещодавно повернувся з армії. Вони кілька разів разом поверталися з клубу додому, от дівчина собі і нафантазувала. Сам Анатолій нічого не підозрюючи, дивися за іншими дівчатами. Високий, змужнілий хлопець, за ним бігала не одна дівчина в селі.
Про Таню Анатолію нагадала мама. Вона, як ніхто, хотіла щастя для сина. Сусідська Тетяна їй дуже подобалася, то ж вона не проти була, аби дівчина стала їхньою невісткою. За матеріалами
– Сину, нащо тобі тії дівки? Дивись, як за тобою Танька сохне.
– Яка? – здивувався, бо навіть не зрозумів, про кого йде мова.
– Та Варчина! Її мати по секрету сказала, що крепко донька тебе любить.
– А-а… – тільки тоді згадав цю скромну дівчину.
Варто було йому кілька разів провести її додому, як уже наступної неділі вона підійшла до нього і тихо сказала, що боїться сама йти з клубу. Він тоді розсердився, бо якраз у нього на колінах сиділа красуня Тамарка. Але нехотя підвівся.
– Малу заведу додому, а то ще по дорозі хто вкраде… – хмикнув. – Я зараз.
І правда, забігли вони з Танею до її хати за кілька хвилин. Вона ще було затрималася біля хвіртки, та хлопець миттю чкурнув назад до клубу. Більше про неї навіть не згадував. І от тепер про дівчину заговорила мати.
– Знаєте, хай та мала нічого не видумує. Бо я з Тамаркою буду женитися. І точка.
Здавалося, земля пішла з-під ніг дівчини, коли вона почула, що її омріяний Толік заручився з «непутящою», як Тамарку називали у селі. Шукала зустрічі з хлопцем, та він, побачивши Таню, вдавав, що її не знає. А коли за місяць на сусідній вулиці вигравала весільна музика, вона впала на ліжко і заридала. А тоді скочила, вдягнула святкову сукню, нафарбувалася і побігла на весілля.
Уже стемніло, то їй не дуже було видно за вишнею на дорозі. На подвір’ї танцювали гості, а діти гуртом бігали туди-сюди.
– Хлопці! – гукнула до малечі. – А покличте-но молодого. Скажіть, запорожці прийшли.
Діти весело побігли до шалаша. За якусь хвилю до воріт вийшов Анатолій, і аж розсердився, побачивши Таню.
– Чого тобі? – зло прошипів.
– Я люблю тебе… – прошепотіла, а сльози градом бігли по обличчю.
– Ти не бачиш – у мене весілля! Тебе й знати не хочу.
Одруження коханого дівчина переживала важко, та час лікує. Заспокоїлася, знову почала усміхатися, ходила до клубу, веселилася. І навіть зустрічалася з молодим учителем. Через місяць планували заручини. Все у дівчини було добре.
А от у Анатолія не так райдужно все складалося. З першим місяців сімейного життя молоді то сварилися, то мирилися. Тамарка, народивши один за одним двох синочків, не трималася хати. Не раз Анатолій її, нетверезу, тягнув з компанії додому. Вона пропадала на цілі тижні, покинувши на свекруху малих дітей. Проте Анатолій і далі продовжував любити свою дружину.
Але одного зимового дня вона пропала. Шукав її Анатолій по всіх навколишніх селах, та марно. Написав заяву до міліції. Минуло зо три місяці, а жінки все не було. Чоловік ходив, як мара. А його мати світу за сльозами не бачила. Чи ж їй треба на старість літ малих дітей глядіти?! І раптом село облетіла звістка: Тамарку бачили в сусідньому районі. Вона, погладжуючи округлого живота, переказала через знайомих Анатолію, щоб не чекав її, бо вона має нового чоловіка і скоро народить йому дитинку.
Таня, почувши новину, аж змінилася на обличчі. Накинула хустку, пальтечко. Так, не застібаючись, і вилетіла з хати. Відчувши недобре, за нею кинулася мати.
– Ти куди? – насторожено запитала, а її серце обпекла страшна здогадка. – Не здумай! – кричала навздогін.
Але Таня її не чула. Летіла на сусідню вулицю, де жив її коханий Анатолій з малими хлопцями. Забігла у хату і ошелешено обвела кімнату поглядом. Сіла коло них, обняла.
– Мої маленькі… – шепотіла зі сльозами на очах.
Відтоді там і лишилася. Хоча Анатолій її виганяв, вона додому не вернулася. З часом хата засяяла, як перед Пасхою. Діти були нагодовані. Анатолій став м’якшим до Тані. І навіть добре слово коли-не-коли казав. А дівчина все тулилася до нього. Була щаслива – вона живе з коханим чоловіком! А більшого їй і не треба.
Минуло кілька років. Таня з Анатолієм разом ходили на гостини, хазяйнували. Здавалося, щасливішої пари немає у всьому селі. Правда, коли бачила на вулиці колишнього нареченого, відводила погляд.
Та раптом сімейний спокій перевернув один день. У неділю вранці, коли Таня у літній кухні ліпила вареники, загавкав пес, а тоді завиляв хвостом. Глипнула у вікно – і заніміла. На подвір’я заходила… Тамарка. А за руку вела маленьку дівчинку. Хлопчики й собі зацікавлено визирнули з дверей.
– Ой, мої синочки, мої пташенята! – запричитала мати-зозуля.
І діти, на диво, підбігли до неї. Стали тулитися, щебетати. А вона їх уже знайомила із сестричкою. Вийняла з кишені кілька «барбарисок» і тицьнула їм у руки.
Таня спостерігала за цією картиною, і її покидали сили. Скільки ж то любові, доброти, праці вклала у цих чужих дітей! А вони, бач, зачувши материн голос, побігли до неї.
Слідом за ними з хати вийшов Анатолій. І теж занімів від здивування, побачивши Тамарку. Підійшов до неї, турботливо взяв з її рук торбу, погладив по голівці біляве дівча, усміхнувся.
Таня витерла об рушник руки і як була у фартушку, так і попленталася обважнілими ногами до воріт. Сподівалася, що Анатолій поверне її назад, приголубить. Але цього не сталося. І раптом, вже біля самої хвіртки, почула його голос:
– Слухай, Тань! – гукнув.
Різко озирнулася, а в її очах блиснула надія.
– Знаєш, ти вже вибачай… – знічено почухав потилицю. – Діти є діти, матері хочуть…
Але через сльози жінка вже цього не чула. Таня важко пережила це приниження і розчарування. Від сорому втекла із села на роботу в Київ. Там з часом влаштувалася у велику компанію перекладачем. Під час візиту однієї закордонної делегації познайомилася з американцем. Вийшла за нього заміж. Тепер щасливо живе на березі океану. Народила сина та дочку. А життя з Анатолієм згадує як кошмарний сон. Навіть сама собі не вірить, що могла бути такою дурною.
Іноді ми шукаємо щастя зовсім не там, обпікаємося, через біль розуміємо свою долю. Пройшовши все це, Таня нарешті стала щасливою, і це найважливіше.
Юлія ШЕВЧУК
Джерело:bbcccnn.org
Копіювати
