Доля була в Каті непроста. Спочатку від неї пішов чоловік, з яким вони прожили всього лиш рік.
Вона навіть не встигла зрозуміти, що таке сімейне щастя, що таке народити дитину.
Роман пішов тому, що зрозумів — він помилився у виборі. Так він пояснив розлучення.
До Каті він зустрічався з Інною, зарозумілою красунею, але застав її з іншим і покинув.
Тоді він вирішив знайти просту дівчину, щоб була справжньою дружиною, щоб чекала вдома повернення чоловіка з роботи, а не була просто гарною обгорткою.
Це він Каті сказав, коли робив їй пропозицію. З нею він познайомився, коли Катя з усім відділом відзначали ювілей їхнього начальника в ресторані.
Роман там вечеряв, і Катя йому сподобалася. Запросив дівчину на танець, розговорилися, потім ще один танець, і коли Катя зібралася додому, він запропонував її підвезти.
Зустрічалися вони недовго. Роман зробив їй пропозицію і вона погодилася.
Наречений був не тільки гарний, а й багатий. Пристрасного кохання в них не було, та й сімейного життя, як потім виявилося – теж.
Роман прямо жив своєю роботою. Постійні поїздки, ділові зустрічі…
На самому початку їхнього спільного життя він узяв із собою Катю на робочу презентацію.
Вона ніколи раніше не крутилася в таких колах і на таких заходах і як поводитися там, теж не знала.
Весь вечір Катя почувалася скуто під поглядами світських панянок.
Більше вона з ним нікуди не ходила…
А потім Роман запропонував розлучитися по–тихому, бо йому таки потрібна жінка його кола.
Ось і все кохання… Катя, звісно ж, спочатку переживала, а потім стало не до цього, бо дуже заслабла її мама.
Через три місяці Катя поховала маму… І ось тут вона повною мірою відчула всю гіркоту втрат.
Хай там чоловік, але не стало її матусі, яка її завжди підтримувала та оберігала…
Та на цьому її біди не закінчилися, через місяць їхнє підприємство закрилося, і її скоротили.
Це її зовсім підкосило, вона повністю усвідомила свою самотність: ні мами, ні чоловіка, ні дитини, яку вже дуже хотілося мати.
Катя відбула сорок днів мами й закрилася від усього світу, навіть на дзвінки подруг не відповідала.
Але, хоч би як не було гірко й самотньо, а їсти хочеться завжди.
Настав час шукати нову роботу. У неї не було грандіозних очікувань з приводу гарного та прибуткового місця…
…Якось після чергової пустої співбесіди, Катя йшла по вулиці, сумно опустивши голову. Раптом вона випадково натрапила на якусь жінку в червоному пальто.
– Ви хоч зрідка навкруги дивіться! – не обертаючись сказала незнайомка.
Катя застигла від несподіванки. Голос жінки їй здався знайомим. Вона швидко підійшла до незнайомки, глянула на неї й оторопіла від здивування!
Це була Віра Павлівна, мама її шкільної подруги – красуні Оленки.
– Вибачте, Віро Павлівно, не помітила вас…
– Катрусю, тебе не впізнати! – ахнула жінка. – Ти так подорослішала. Ти як поживаєш?
Тут вона помітила сумні очі Каті.
– Ау–но ходімо в он те кафе, вип’ємо по чашці кави і побалакаємо, – вказала вона на ресторанчик через дорогу.
…Катя не хотіла розкисати, але якось сталося все само собою.
У неї занадто накипіло, і вона хвилин за п’ятнадцять виплеснула всі свої переживання разом зі сльозами.
– Люба моя дівчинко, я дуже тобі співчуваю…
– Ви мені вибачте, я давно ні з ким не спілкувалася, от і виказала вам усе. До речі, як справи в Олени, я сто років про неї нічого не чула.
– Ой, Олена у нас далеко, аж в Америці! Я сама про неї чую дуже рідко. А не бачила вже аж три роки. Вона мені тільки гроші надсилає і дзвонить раз на кілька місяців, а то й рідше. Гроші є, а радості від них та щастя – ні. Самотньо мені…
– Якщо хочете, я буду до вас у гості приходити.
– Я буду дуже і дуже рада…
…Вже через день відповідальна Катя прийшла до Віри Павлівни. Жінка зраділа невимовно, заметушилась, запросила на чай.
Вони трохи поговорили і тут Віра Павлівна, на слова Каті про те, що не може влаштуватися на роботу, раптом сказала:
– Катрусю, посидь, я зараз!
Катя почула, як віра Павлівна з кимось розмовляє по телефону в іншій кімнаті. А Катя задумалась:
– Як люди не цінують, коли мама жива і до неї можна прийти будь–якої миті, поговорити, обійняти… Матуся завжди тебе вислухає й підтримає. Людина ж щаслива тільки тому, що може маму просто бачити, чути…
– Сумуєш за мамою, – Віра Павлівна підійшла й обійняла Катю. – Ми не цінуємо, те що маємо, а втративши – плачемо. Гаразд, не будемо про сумне, я знайшла тобі роботу! Завтра на тебе чекають, я перед своєю подругою поручилася за тебе. Її звати Євгенія Миколаївна. Знайдеш її і скажеш, що від мене.
– Віро Павлівно, ви справжній друг, ні, ви моя друга мама! – вона обійняла жінку, і вони обидві заплакали від надміру почуттів.
…Катя прийняли на роботу,вона була дуже щаслива: робота за два кроки від будинку, колектив хороший, її одразу прийняли в команду.
До Віри Павлівни вона забігала навіть серед тижня, а вихідні вони практично завжди проводили разом. І ось якось одного з таких днів Віра Павлівна сказала:
– Я тобі дуже вдячна за твою участь у моєму самотньому житті, але, ти ще надто молода для такого життя. Ти не образишся, якщо я ще трохи візьму участь у твоїй долі. Сьогодні до мене в гості прийде моя давня приятелька, вірніше її привезе син.
Він дуже добрий хлопець, не знайомиться, тільки тому, що не хоче залишати маму одну.
А вона теж переживає, що він через неї не одружиться ніколи. Ось ми й хочемо вас познайомити. Ти як, не будеш проти?
– Ну знайомте! – посміхнулась Катя. – А там розберемося…
– От і розумниця!
Того вечора відбулося знайомство майбутньої пари на довгі роки, Каті й Миколи.
Він справді виявився прекрасним чоловіком, добрим і чуйним.
Молоді люди одразу відчули симпатію один до одного, і через рік у них відбулося весілля.
На ньому була й Олена, яка нарешті приїхала побачитися з мамою і забрати її до себе в Америку…
Копіювати
