Цю свою емоцію я назву «відчай». Нехай хвилинний, скороминущий, та все ж, відчай.
– Ой, ти чула нову пісню Тіни Кароль і Дана Балана! Зараз увімкну!
На душі шкрябнула кішка. Нова пісня? Мабуть російська.
Мелодійно зазвучали перші ноти, хвилюючі тембри. «ПомнішЬ». Звісно. Російська. Серце стиснув відчай.
Ну скільки! Скільки можна просити! Припиніть наповнювати Україну чужою мовою! Ну скільки можна молити, переконувати! Тією мовою, якою ви заспівали, є кому творити і без вас, Тіно! Ну скільки можна усіх питати! До яких пір вам, зірки української попси, буде байдуже, буде какая разніца? Ну чому ж ви такі товстошкірі? Чому ж такі глухі? Чому ж такі байдужі?
Скільки можна до вас стукати, зірки українського шоу бізу? Ви навіщо своїм талантом наповнюєте російську культурну спадщину? Ви що, серйозно вважаєте, що російською мовою поповнюєте українську культуру? Та ні, московитську культуру ви наповнюєте і ширите, власними руками. Навіщо вона нам, російська культура, в Україні? Скількох було вбито талановитих українських творців, щоб ви творили російською? Ви й творите. Вам Леонтович не сниться? Вам Івасюк не ввижається? За вами сотні інших, знищених і замордованих, не ходять тінню?
Ми так ніколи не відірвемося від спрута, який закрутив нас своїми присосками. Не відірвемося з вашою допомогою. Ми ніколи не виберемося з тієї ями, з її дна. Дерешся, дерешся нагору, до омріяної України – а тебе бац, куди це ти? За ногу цап. Ану назад! Слухай російське. Люби російське. Захоплюйся російським. І народ захоплюється. То як же нам відірватися? Коли ви, українці, творите російське!
І навіть коли свої, українські виконавці, несміливо, ледь-ледь, по-одному, потроху, подекуди, де-інде, десь починають переходити на українську, видавати по одній пісні українською – бах, валиться на голову черговий Дан Балан зі своїми російськими піснями. А у Францію слабо було звалитися на голови французам? А в Італію слабо було звалитися на голову італійцям? Зі своїми російськими піснями. Слабо. Бо ж там не лохи. Там не какая разніца. Ні, вони не заборонять. Там просто потиснуть плечами. А тут, в Україні, ти – ЗІРКА.
– Балане! – каже Тіна. – А ж нумо, перекладемо твою пісню українською. Я допоможу. Уявляєш, як вона зазвучить? Уявляєш, які раді будуть українці, і якими гучними їхні овації!
Ні, Тіна так не каже. Тіна для Балана співає московитською. А шо. А нішо.
Це ж не Квітка Цісик, ще не побувавши в Україні, але так її любити лише з розповіді батьків, щоб на всі кошти найняти найдорожчий оркестр Америки і записати під нього український альбом…
Так, так, Тіна патріотка. В Московію на концерти не їздить. Не сепарка…
А тим часом нова пісня шириться Україною. Лине під захоплені відгуки слухачів. Її підхоплює телебачення. Гарна пісня.
Московитською.
Боляче.
” alt=”” aria-hidden=”true” />
За матеріалами з сайту Лариси Ніцой
Джерело:vsns.co.ua
Копіювати
