ЛЮБІМО, БЕРЕЖІМО, ЗАХИЩАЙМО!
Українська мова має статус державної, але справа не лише в статусі. Вона відіграє вирішальну роль у процесі національного відродження й консолідації єдиної української політичної нації, у згуртуванні всього світового українства. Однак загрозу їй остаточно не усунуто, і це повинен розуміти кожен, кому не байдужа доля України!
Українська мова належить до 30 найпоширеніших мов світу. Наше письменство має тисячолітню традицію – від літопису Нестора й “Слова о полку Ігоревім” до Григорія Сковороди, від Івана Котляревського, Тараса Шевченка й Івана Франка до нашого часу.
Українська мова – не просто засіб спілкування. Це – наша історична пам’ять, невичерпна духовна й культурна скарбниця. Це – живий зв’язок між тисячолітнім минулим, сучасністю та майбутнім великого народу.
Імперські сили прекрасно розуміли, що Україна не буде упокорена, доки не вбито українську мову. Тому лінгвоцид чинився століттями – у вигляді прямих “валуєвських” та “емських” заборон, таємних постанов ЦК КПРС, масових репресій проти інтелігенції, нав’язування комплексів меншовартості й поступового витіснення української мови з суспільного життя.
Обов’язок нинішнього покоління – відновити історичну справедливість щодо української мови. Вона повинна як повноправний господар природно жити у нашому суспільному житті.
Державна українська мова як фактор міжнаціонального спілкування в Україні створює ту атмосферу толерантності, яка дає змогу гідно, без утисків і принижень розвиватися усім мовам нашого суспільства, особливо тим, які також постраждали від політики мовної уніфікації.
Любімо, бережімо, захищаймо й підтримуймо українську мову. У ній наша сила, бо в ній – наша особлива, не схожа ні на кого іншого вічна українська сутність.
Копіювати
