Вона загинула рятуючи. Два роки тому, 2 лютого 2017-го, бойовики вбили санінструктора 54-ї ОМБр Наталю Хорунжу. Жінка кілька місяців не дожила до 45-річчя, у молодшого сержанта лишилися батьки, чоловік та доросла донька.
На війну Хорунжа потрапила добровольцем – через місцевий військкомат у Дніпропетровській області. Медсестра за фахом, розуміла, що її досвід на передовій зайвим не буде, тому відразу підписала контракт. Санінструктор знала й те, що надавати допомогу ефективніше у безпосередній близькості до місця бою, тому з перших днів просилася на передову.
2 лютого 2017-го Наталя, як завжди, рятувала. Після чергового мінометного обстрілу поблизу селища Луганське на Світлодарській дузі молодший сержант виїхала забирати трьох поранених військовослужбовців. Двох бійців Хорунжа відправила до шпиталю, а разом із третім, відносно “легким”, сіла до ще однієї санітарної машини.
Цієї ж миті бойовики прицільно обстріляли медичне авто з ПТРК (потитанковий ракетний комплекс). Санінструктор загинула, водій зазнав тяжкого поранення, а раніше поранений боєць дістав контузію.
За даними зведеної волонтерами Книги пам’яті загиблих, за час війни на Донбасі загинуло щонайменше дев’ять жінок-військових. Наймолодшій з них, Олесі Баклановій з 92-ї ОМБр, було всього 19 років.
Не забудемо! Не пробачимо!
Фонд “Повернись живим”