Новини Сьогодення

Від Москви до Києва

Військова служба Олександра Сирського повністю пов’язана з Україною. У 80-х він командував мотострілецьким взводом, що базувався у Лубнах Полтавської області, потім, уже в 90-х – батальйоном та полком 6-ї дивізії Нацгвардії, які стояли на Харківщині, у 2000-х – очолював штаб та командував 72-ю бригадою ЗСУ.

У 1996 році він закінчив з відзнакою Академію Збройних сил України, а в 2005-му – Національну академію оборони України. В Україні ж він захистив дисертацію та став кандидатом військових наук. 2009-го Сирський указом президента Віктора Ющенка отримав звання генерал-майора.

У 2013-му, в останній мирний рік для України, Сирський був першим заступником начальника Головного командного центру ЗСУ. На цій посаді він, зокрема, відповідав за співпрацю української армії з НАТО та впровадження у ЗСУ частини стандартів Альянсу.

Знайомі Сирського кажуть, що він володіє англійською. До початку великої війни він займався з вчителями, зараз – продовжує вивчати її самостійно.

Вихід з Дебальцева

Після початку бойових дій на Донбасі Сирський став начальником штабу антитерористичної операції (АТО).

У лютому 2015 року Сирський особисто приїжджав на околиці Дебальцева. Там якраз тривали найзапекліші бої за весь час АТО: Дебальцеве та навколишні села ніби врізалися в території, контрольовані самопроголошеною “ДНР”.

ЗСУ намагалися втримати місто, яке могло стати плацдармом для подальших наступальних дій, бойовики, яких вже тоді відкрито підтримували кадрові російські військові (там вперше були зафіксовані танкісти з Бурятії, які воювали на боці “ДНР”) хотіли “зрізати” Дебальцівський виступ.

Початковою метою приїзду Сирського було розібратися в ситуації, в результаті саме він командував деякими бойовими зіткненнями, а згодом – координував відхід із міста українських сил.

Російська пропаганда описувала відхід ЗСУ з Дебальцева як панічну втечу, яка супроводжувалася численними жертвами. Сирський пізніше наполягав: відступ був ретельно спланований і добре організований.

“Я своїми підрозділами зайняв дві висоти вздовж дороги, якою здійснювався вихід. Їх зайняли десантники і утримували ті дві висоти фактично до повного виходу з Дебальцева наших підрозділів… На момент виходу всі основні опорні пункти та підрозділи противника були подавлені, і він не зміг адекватно зреагувати на наш вихід. Тому вихід був проведений організовано – пішки чи на машинах, але організовано”, – розповідав він пізніше “Українській правді”.

Дебальцівська операція мала і політичне звучання. У дні боїв за Дебальцеве у столиці Білорусі проходила зустріч лідерів України, Росії, Німеччини та Франції. На ній Володимир Путін стверджував, що в “дебальцівському котлі” оточені тисячі українських солдатів, і для порятунку їхнього життя Київ має піти на серйозні поступки.

Утримання міста до моменту закінчення мінських переговорів, а пізніше – більш-менш організований відхід ЗСУ з Дебальцева був, судячи з усього, позитивно оцінений тодішнім керівництвом України. За ці події Сирського нагородили орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня.

Пізніше Сирський обіймав найвищі посади в структурі командування українських військ на Донбасі: очолював Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ, був командувачем АТО, а пізніше – Операцією об’єднаних сил, яка змінила антитерористичну операцію.

У серпні 2019 року президент Володимир Зеленський призначив Олександра Сирського командувачем Сухопутних сил ЗСУ. 23 серпня 2020 року – до Дня незалежності України – Сирський отримав звання генерал-полковника.

Оборона Києва

Незадовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сирський сам запропонував керівництву держави призначити його командувачем оборони Києва. Пізніше генерал зізнається, що не вірив у те, що росіяни настільки зухвало підуть на столицю України.

“Мені здавалося, що якщо активні бойові дії й розпочнуться, то це буде, швидше за все, на сході – в межах Донецької та Луганської області або десь поблизу”, – говорив він в інтерв’ю Washington Post.

“Але ми військові. Тому незалежно від того, у що я вірив чи не вірив і як все виглядало, я все одно здійснював усі необхідні приготування”, – продовжував він.

Для захисту Києва Сирський організував два кільця оборони – одне всередині міста, інше за його межами. Генерал швидко створив систему комунікації між центральним командуванням та секторами, на які він розділив місто та його околиці. У той же час він дав можливість офіцерам на місцях ухвалювати рішення тактичного характеру негайно, без узгодження з центром.

Усвідомлюючи, що кадрових військових для захисту Києва може виявитися недостатньо, – великі сили були перекинуті на схід країни, – Сирський наказав створити та висунути до столиці тимчасові батальйони на базі навчальних центрів та військових вишів з інших міст України.

Крім того, армійська авіація, артилерійські підрозділи та системи ППО напередодні російського вторгнення були виведені за межі своїх звичних місць дислокації.

Усі ці кроки дозволили витримати початковий удар росіян, які, говорив потім Сирський, відводили на взяття української столиці не більше як три доби. Співрозмовник ВВС, який тоді перебував на одному з командних пунктів у Києві, розповів, що після початку вторгнення росіян Сирський вперше ліг поспати лише на четверту добу після його початку.

“Два тижні майже без сну, якимись уривками. Але всі завдання було виконано”, – згадував він пізніше у документальному фільмі “Битва за Київ”.

Ще одним моментом, коли ситуація під Києвом була критичною, Сирський називав бої під селом Мощун на північ від столиці, де сходилося кілька важливих доріг. Росіяни підтягли туди близько двохсот одиниць техніки, заповнених десантниками та морськими піхотинцями.

Тоді ухвалили ключове для оборони Києва рішення: підрив дамби на річці Ірпінь зупинив заплановану атаку росіян. Цілком імовірно, що саме це рішення остаточно відвело небезпеку від Києва.

В останні дні березня російські війська відійшли від столиці України. За цю операцію тривалістю понад місяць Олександр Сирський був відзначений найвищою державною нагородою – Золотою зіркою Героя України.

Наступ під Харковом

Після відходу росіян від Києва головні події війни перемістилися на схід України. Сирський очолив оперативно-стратегічне угрупування військ “Хортиця”, у сфері відповідальності якого перебувала східна ділянка фронту.

Сирського називають архітектором “Слобожанського наступу” ЗСУ – у вересні 2022 року українська армія стрімким ривком звільнила понад 500 населених пунктів у Харківській, Донецькій та Луганській областях.

“(Українським військовим тоді) набридло відступати. Ми відчували, що потрібно десь завдати такого удару, щоб ворог похитнувся і посипався”, – згадував Сирський пізніше в інтерв’ю ТСН.

Українська влада тоді активно анонсувала усіма можливими інформканалами швидкий наступ на південному напрямку та змусила росіян відвести частину боєздатних військ на Херсонщину. Ослабленням оборони противника на Харківському напрямку скористалися сили під командуванням Сирського.

Всупереч очікуванням росіян, які готувалися до фронтального наступу на прифронтову у той час Балаклію, українські війська обійшли місто і вдарили з флангу, і це застало окупантів зненацька.

Сирський, який переслідував відступаючих росіян, вирішив відійти від початково затвердженого плану, який передбачав перехід до оборони, а наказав рухатися за противником далі.

Слобожанський наступ приніс українським силам величезну кількість трофейної військової техніки. Wall Street Journal, спираючись на дані аналітиків Oryx, повідомив, що російська армія стала головним “постачальником” важкого озброєння для ЗСУ.

“Результат (наступу) був набагато більшим, ніж ми очікували. Ми планували (звільнити) приблизно на дві тисячі квадратних кілометрів менше”, – з усмішкою на обличчі розповідав Сирський пізніше.

Але головний підсумок цієї операції, за словами генерала, полягав у іншому: “Всі побачили, що російська армія, друга армія у світі, переможна. Що її можна і треба перемагати, що вони тікають і досить швидко”.

Вважається, що саме ці успішні дії українських сил стали головною причиною оголошення Володимиром Путіним часткової мобілізації наприкінці вересня 2022 року.

Зупинити просування ЗСУ до Сватового та Кремінної вдалося, лише кинувши на передову тисячі ненавчених мобілізованих новобранців.

Бахмутське питання

Якщо Слобожанський наступ безперечно став для української армії однією з найславетніших сторінок у війні проти Росії, то однозначно оцінити бої за Бахмут складно.

Сам Сирський визнавав, що це місто, яке перебувало у сфері відповідальності угрупування під його командуванням, не має якогось видатного воєнного значення. Однак восени 2022 року виявилося, що його захоплення виглядає принципово важливим для російських військ, представлених перш за все загонами ПВК “Вагнер”.

Бої за Бахмут, по суті, стали особистим піар-проєктом для лідера “Вагнера” Євгена Пригожина, а його завоювання мало символічно компенсувати невдачі російських військ на Харківщині.

В результаті уже взимку 2022-2023 року бої за Бахмут перетворилися на найбільш кровопролитну битву російсько-української війни, кількість загиблих у якій складала десятки тисяч людей.

Джерела ВВС стверджують, що в певний момент головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний виступав за те, щоб відвести з міста українські сили. Але на той час Бахмут перетворився на важливий символ для українського політичного керівництва: образ “Фортеці Бахмут” мав символізувати стійкість солдатів ЗСУ та їхню рішучість стояти за рідну землю до кінця. За даними ВВС, Залужний тоді не отримав “добро” на пропозицію вийти з міста, а кровопролитні бої за Бахмут тривали до його захоплення росіянами наприкінці травня 2023 року.

Прихильники Сирського вважають бої за Бахмут перемогою українського війська. “Якби ми тоді не стримали ворога у Бахмуті, він захопив би всю Донецьку область за лічені дні. А важкі бої з “Вагнером” закінчилися нашою перемогою, тому що “Вагнер” було повністю знищено ще до смерті Пригожина”, – каже ВВС колишня заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

За даними New York Times, влітку 2023 року під час однієї зі спільних нарад американські військові стратеги наполегливо рекомендували українським генералам не розпорошувати сили між новими атаками на Бахмут і великим наступом, який готувався на південному напрямку. Журналісти, спираючись на свої джерела, писали, що Валерій Залужний погоджувався з цією логікою.

Проте в реальності війська угрупування Сирського вдавалися до все нових спроб відвоювати Бахмут. Сам Сирський на той час досить часто спілкувався з західними ЗМІ і особисто відстоював необхідність продовжувати атаки на це напівзруйноване місто.

“Це принципова справа, справа честі. Ми втратили багато наших побратимів, наших військовослужбовців, коли обороняли Бахмут… Ми просто зобов’язані його повернути”, – говорив він у липні 2023 року в інтерв’ю ВВС.

Приблизно в ті ж дні, відповідаючи на запитання телеканалу АВС, чи зможе він відвоювати Бахмут, Сирський з посмішкою перейшов на англійську і заявив: “Yes, of course. I’m sure”.

Внаслідок літньо-осінньої кампанії ЗСУ не вдалося заволодіти Бахмутом, а відволікання на бої за нього частини ресурсів деякі експерти пізніше назвали однією з – хоч і не головною – причин невдачі планованого прориву українських військових до Азовського моря.

У свою чергу, люди з оточення Сирського стверджують, що його угрупування не отримало достатньої кількості боєприпасів для реалізації завдання зі звільнення Бахмута: пріоритетним тоді вважався наступ на півдні.

До призначення головнокомандувачем ЗСУ Сирський продовжував очолювати ОСУВ “Хортиця”, у зоні відповідальності якого перебували Куп’янськ та Лиман, звільнені восени у 2022 році. Тут російські війська проводять постійні атаки на українські позиції.

“Наші цілі залишаються незмінними: утримання наших позицій… виснаження ворога шляхом завдання йому максимальних втрат”, – описував Сирський ситуацію на довіреній йому ділянці фронту в січневому інтерв’ю Reuters.

“Шанси завжди є”

Ще з часів бойових дій 2014-15 років на Донбасі позивний Сирського – “Барс”.

“Мені подобається цей звір, він поєднує в собі хитрість, силу, сміливість, не боїться вступати в бій з противником, набагато більшим за нього вагою та силою. Ми зараз у такій ситуації”, – говорив він в інтерв’ю ТСН.

І взагалі, розповідав Сирський в іншому інтерв’ю, газеті Guardian, “я ніколи не воював проти противника, який поступається нам чисельністю; вони завжди давили нас кількістю”.

Цим обумовлюються й визначальні риси Сирського-воєначальника. Його знайомі кажуть, що генерал одержимий плануванням усіх своїх дій до дрібниць.

“Головний принцип – уникнення лобових атак, лобових дій. Потрібно просто знати свої можливості, сильні та слабкі сторони. І добре знати противника, вивчати його, використовувати його сильні та слабкі сторони”, – говорив Сирський.

Свого часу Economist звертав увагу на те, що першу військову освіту Сирський отримав у Московському вищому загальновійськовому командному училищі – радянському аналогу американського Вест-Пойнта – разом з багатьма іншими командирами сучасної російської армії.

“Але на цьому схожість закінчується. Його стиль командування різко відрізняється від радянської та російської ієрархічної практики. Він сповідує НАТОвські принципи децентралізованого командування та наголошує на важливості бойового духу. За його словами, сучасному командиру потрібно постійно бути на зв’язку. Щодня він отримує по 300 повідомлень від солдатів”, – пише видання.

Натомість Олександр Сирський у певному сенсі виглядає як протилежність Валерія Залужного.

Колишній головком серед рядових солдатів мав славу “батька”, заступника, про якого військові між собою говорили з явною повагою, але мало не в панібратському тоні.

Сирський, за словами співрозмовників ВВС, у солдатських масах відомий значно менше, а серед тих, хто перетинався з ним безпосередньо, має репутацію зануреного в себе чоловіка, який тримає дистанцію навіть від найближчих співробітників.

Люди, які спілкувалися з Сирським, відзначають його аскетичність у побуті: почати хоча б з того, що він спить по чотири з половиною години на день. В інтерв’ю Guardian він говорив, що до війни спав по п’ять, а у вихідні п’ять із половиною.

Про Сирського відомо, що він прокидається о 5:20 ранку, навіть якщо напередодні повернувся з виїзду на передову о другій ночі. Він починає день з години занять на тренажерах (тренажери він встановив навіть у своєму штабі). Якщо дозволяють обставини, ще раз займається спортом у другій половині дня.

Сирський не курить, практично не п’є, по можливості здорово харчується. У його кабінеті завжди ідеальний порядок.

При кожній нагоді Сирський виїжджає на передову, кажуть його найближчі співробітники. З цих виїздів бере свій початок незвичне хобі генерала.

“Як правило, вони виїжджають на передову дуже рано, а повертаються дуже пізно. І ось він помітив, що на сході України небо по-особливому красиве, і почав фіксувати цю красу, поєднання жахливої війни та краси природи у фотографіях”, – каже ВВС Ганна Маляр. Знімки Сирський шле своїм найближчим соратникам.

Маляр каже, що переконує його після перемоги України влаштувати виставку своїх фотографій, але наразі згоди генерала їй отримати не вдалося.

Яких поглядів притримується Сирський, який ніколи не належав до найпублічніших генералів української армії, сказати складно. На відміну від свого попередника, за майже два роки великої війни він жодного разу не виступав у пресі з програмними статтями, які б описували його позиції стосовно армії, війни та її майбутнього.

У першому після призначення пості у своєму телеграм-каналі, опублікованому 9 лютого, Сирський назвав своїм головним пріоритетом чітке та детальне планування дій усіх органів військового управління.

“Запровадження нових технічних рішень та масштабування успішного досвіду як, приміром, застосування безпілотних систем, сучасних засобів радіоелектронної боротьби є одним з майбутніх векторів побудови перемоги у нашій визвольній війні”, – написав він.

З одного боку, кореспондент ВВС Джонатан Біл пише, що Сирський користується величезною повагою в армії: він нібито імпонує солдатам своєю цілеспрямованістю, рішучістю і хитрістю. Сам генерал називає найвищою цінністю української армії людей, що в ній служать.

“Люди – це найперша цінність, вже потім йдуть Хаймарси, MLRS, ППО, артилерія”, – говорив він в інтерв’ю ТСН.

“Життя і здоров’я військовослужбовців завжди були та є головною цінністю Української армії”, – йдеться у пості Сирського у телеграмі.

З іншого боку – кілька офіцерів ЗСУ, з якими спілкувалася ВВС, кажуть, що Сирський має репутацію вкрай жорсткого командира, який часом вимагає від довірених йому підрозділів більшого, ніж вони реально можуть досягти.

“Його жорсткий підхід до ведення бойових дій зробив його непопулярним серед солдатів”, – пише Economist.

“За командувачем Сухопутних сил стійко закріпилася слава людини, для якої виконання задач важливіше за кількість покладених для цього життів”, – стверджує “Українська правда”.

Прихильники Сирського називають такі звинувачення інформаційними операціями, ініційованими як росіянами, так і противниками генерала в Україні. Конкретизувати, про кого саме йдеться, співрозмовники ВВС відмовляються: мовляв, під час війни додатково роздмухувати протиріччя недоцільно, цим мають займатися правоохоронні органи.

Журналісти західних видань, які спілкувалися з Сирським, часто згадують про його начитаність.

“Він дуже захоплюється історією. Якщо у вас є час і ви не перебиватимете його, то він історичні сюжети, наприклад, епохи Римської імперії може розповідати в найдрібніших деталях нескінченно довго. У нього просто унікальна пам’ять”, – каже ВВС Ганна Маляр.

Кореспондент Guardian, який у червні минулого року брав інтерв’ю у генерала в секретному командному пункті десь на Харківщині, відзначав, що на тумбочці поруч з ліжком Сирського лежить томик Карла фон Клаузевіца.

“Я вам ось що скажу, прочитавши Плутарха та інших авторів та подивившись документальні фільми про історію Давньої Греції: вони використовують ті самі принципи війни, що й ми в наш час. Тому що основні принципи війни залишаються тими самими. Коли ви читаєте про битву біля Канн між Ганнібалом і римлянами [216 р. до н. е.], то принципи одні й самі: обхід ворога з флангу, оточення ворога, концентрація центральних зусиль на слабкому місці оборони ворога, необхідність уважно вивчити ворога. Нічого не змінилося. Добре, може, змінилася складність обладнання і рівень автоматизації процесів”, – передає його слова видання.

У січневому інтерв’ю Reuters Сирський заявив, що зараз війна переходить у нову стадію – в стадію високотехнологічної війни. І це, зазначають західні спостерігачі, може свідчити про те, що позиції нового головкома ЗСУ щодо майбутнього війни є близькі до поглядів його попередника.

Принаймні в цьому ж інтерв’ю Сирський говорить про перехід української армії до тактики активної оборони: “Коли ми не просто сидимо в обороні, а постійно контратакуємо, а на деяких напрямках переходимо у наступ, і це ворог знає”.

Відповідаючи на запитання, чи можливий за нинішніх обставин перелом у війні на користь України, Сирський сказав: “Шанси завжди є. Їх треба знайти та використати”.

“Після нашої перемоги”

Західні ЗМІ давно називали Олександра Сирського другим за значимістю українським генералом після Валерія Залужного.

По-своєму оцінили значимість Сирського і росіяни: у недавньому інтерв’ю Reuters він згадав про “більш ніж один” замах на своє життя. Російські провоєнні телеграм-канали щонайменше двічі повідомляли про ліквідацію Сирського. Подробиці цих замахів не повідомляють з міркувань безпеки. “Скажімо так, ми знаємо, що таке ракетні удари”, – говорив він.

Сирський взагалі ставиться до ворога вкрай серйозно. “Кожен, хто недооцінює росіян, приречений на поразку”, – говорив він в інтерв’ю Economist.

У травні минулого року журналісти виявили, що Сирський перебуває в розшуку російського МВС за неназваною статтею Кримінального кодексу РФ. Генерал особисто не коментував цей факт.

Сирський був у шорт-листі претендентів на посаду головкома ЗСУ і в 2019 році, коли новообраний президент Володимир Зеленський призначав Руслана Хомчака, і особливо у липні 2021-го, коли Хомчака змінив Валерій Залужний, на той час підлеглий Сирського.

“Деякі закулісні політичні гравці можуть використати цей факт, щоб спробувати розпалити напруженість між ними. Навіть ходять чутки про те, що президентська адміністрація схиляється до заміни популярного, але незалежно мислячого Залужного на його колишнього керівника”, – ще у грудні 2022 року писав Economist.

У розмові з цим виданням Сирський різко коментує подібні чутки: “Армія поза політикою. Так має бути, і того самого вимагає закон”.

“Той, хто писав про заздрість чи ревність Сирського до Залужного, просто не знає Сирського. У цієї людини просто інша прошивка психіки”, – кажуть ВВС знайомі нового головкома ЗСУ.

Проте в київських навколовладних колах ходять чутки про хороше ставлення Зеленського до Сирського особисто – на цей актив, кажуть, ще з весни 2022 року не міг розраховувати Валерій Залужний.

Власне, однією з головних проблем нового головкома на посаді стане заочна конкуренція з відправленим у відставку попередником.

Вже зараз українські спостерігачі прогнозують: на кожному кроці, вдалому чи невдалому, Сирського порівнюватимуть з Валерієм Залужним.

І порівняння це, ймовірно, буде не на користь Сирського – мовляв, “за Залужного такого не було” – особливо у світлі того, що масштабного прориву у військових діях, які могли б різко підняти популярність нового головкома, начебто не очікується, а Україна стоїть на порозі не особливо популярного у суспільстві посилення мобілізації.

Та й стартові позиції Сирського у порівнянні з колишнім головкомом не вражають: грудневе опитування Київського міжнародного інституту соціології показало, що Валерію Залужному довіряли 92% українців, виступали проти його відставки 72% респондентів. Для порівняння: Сирському довіряла третина українців, а половина його просто не знала.

Додають напруженості обставини відставки Валерія Залужного, яка зусиллями насамперед комунікаційного блоку президентської команди вже давно перетворилася на затягнутий серіал з поганим сценарієм.

У цій ситуації, кажуть українські експерти, признач Зеленський замість Залужного хоч Наполеона – все одно мільйони українців вважатимуть цього генерала політичним призначенцем, повністю залежним від волі президента.

Втім, вибудовування стосунків у багатокутнику “Сирський – Зеленський – армія – суспільство” на нас ще чекає.

А вже зараз Сирський, здається, цілком підтримує позицію Зеленського в іншому, найважливішому для сьогоднішньої України питанні. Влітку минулого року, відповідаючи на запитання кореспондента ABC News Яна Паннела про те, як він збирається закінчити війну, Сирський, посміхаючись, відповів: “Ми прагнемо миру. Але після нашої перемоги”.

Журналіста таке формулювання не задовольнило. Він конкретизував питання: “Поділіться своїм баченням, як війна закінчиться фізично. Як це буде виглядати?”

“Коли українські прапори будуть майоріти по всій довжині наших кордонів, включно з Кримом”, – вже цілком серйозно відповів генерал.

За участю Віталія Червоненка, Іллі Барабанова, Анастасії Лотаревої.