Я довго мовчала. Чекала відповідь від лікарні. Але мій терпець увірвася. Від цієї новини я ледь не отримала інфаркт, без перебільшення.
Цікаво, за що лікарі Прилуцької центральної міської лікарні отримали надбавки 300%? За те, що по всій області 6 смертей, 5 із яких саме у цій лікарні?
За те, що з 9 пацієнтів померло 5, тобто кожен другий? За те, що мою маму, яка поступила до них у лікарню лише з температурою до 38, довели до могили?
Чи за те, що мого тата тримали зайвий тиждень лише заради статистики?
Я змушена була мовчати, бо життю моїх батьків була загроза. Тепер, коли мама померла, я не буду більше мовчати і розповім усю правду про Прилуцьку центральну міську лікарню.
УМОВИ ІНФЕКЦІЙНОГО ВІДДІЛЕННЯ:
– Відсутність опалення. У ванній кімнаті було настільки холодно, що мама моя змушена була вдягати верхній одяг, щоб піти в туалет.
– Відсутність гарячої води. Вода в крані була льодяна. Ні помитися, ні нормально умитися. В палаті ні чайника, ні хоча б кип’ятильника, щоб хоч якось зігріти воду.
І в такому холоді перебували пацієнти з підвищеною температурою, яким потрібно тепло! Навіть здорова людина в таких умовах зможе застудитися.
– Стара електропроводка, часте відключення електроенергії.
– Відсутність вечері. Взагалі. Навіть чаю не давали. І це при тому, що пацієнти постійно вживали сильні антибіотики. Навіть у здорової людини, яка вживає сильні антибіотики і не вживає їжі в достатній кількості, будуть страждати внутрішні органи. А в моєї мами ще в 2002 році був видалений жовчний. Лікар про це знав! Мамі було ПРОТИПОКАЗАНО голодати. Але на це ніхто не звертав уваги.
– Нестача питної води. Хворим на коронавірус потрібно пити багато рідини. Мама могла весь день до самого вечора чекати, поки їй принесуть пляшку води за її ж гроші. Вона навіть змушена була пити холодну воду з-під крану, бо пити хотілося. Та й купу таблеток потрібно було чимось запивати.
– Постійний психологічний тиск і погрози з боку медичних працівників.
Так, життю моєї мами погрожували. Її і всіх нас змушували мовчати і нічого не говорити про умови і про те, що насправді все лікування платне. Я особисто була свідком того, коли мама дзвонила до мене в сльозах, а на неї кричали медсестри і погрожували, що не будуть носити їй ліки за її ж гроші. Це що за відношення до пацієнтів? Як хворий, закритий у інфекційному відділенні, може діставати собі ліки, коли в лікарні їх немає, а виходити з боксу заборонено?
ЛІКУВАННЯ МОЄЇ МАМИ:
Маму і тата забрали до лікарні 24 квітня. У мами була ЛИШЕ підвищена температура до 38, не більше. У неї не було ні кашлю, ні болю в грудях, ні проблем із диханням. У тата теж була температура і починався невеликий кашель. Мама поїхала за компанію з татом, щоб разом зробити тести на коронавірус. До сімейного лікаря, який викликав швидку, батьки звернулися ОДРАЗУ. Стан у них був легкий.
Спочатку батьки були разом у палаті, а потім їх розділили. До мами підселили жінку в тяжкому стані, вона страшенно кашляла. Ренген зробили мамі лише 28 квітня, коли вона вже 4 дні перебувала в лікарні, в холоді і в голоді. Рентген показав невелике запалення правої легені. Тобто запалення у мами почалося саме в лікарні. Від тих умов, які там були. З самого початку лікування було неправильним. Ніяк не могли збити температуру. Давали сильні антибіотики, які вбили мамі печінку. Уже в п’ятницю, 1-го травня, мама не могла їсти. Печінка була вбита неправильним лікуванням. Лікар знав про те, що у мами відсутній жовчний!
У неділю, 3-го травня, зранку мені подзвонив тато і сказав, що маму намагаються підключити до апарату ШВЛ. Підключали її цілий ранок! Вона була першою, на кому вони тренувалися! Можливо вже тоді у мами відмовили нирки. Весь час, що мама перебувала на апараті ШВЛ, з 3-го по 6-е травня, лікар мовчав! Він не говорив ні слова про те, що відбувається з мамою! Тато мій знаходився у цьому ж відділенні! Все, що він чув від лікаря: “Стан стабільний”. Тобто у мами відмовили нирки, а лікар говорить, що стан стабільний, ніби так і має бути. Ми нічого не знали! Я дзвонила до тата майже щогодини, намагалася дізнатися хоч якісь новини, але йому нічогісінько не говорили. Я дзвонила в лікарню: або ніхто не брав трубку, або лікар просто морозився від мене, не хотів говорити правду.
Ми дізналися, що у мами відмовили нирки, уже 5-го травня. Лікар написав, які ліки потрібно купити. Була терміново відправлена машина в Київ за ліками, ми почали збирати кошти на дороговартісні препарати. Менше, ніж за добу ми зібрали 47 тисяч гривень. Але було вже пізно. Якби лікар одразу сказав нам, що відбувається з моєю мамою, ми б одразу знайшли усі необхідні ліки, проблем із грошима не було. Якби нам лише сказали правду! Якби лікар одразу зізнався, що в нього не виходить лікувати, маму перевели б у Чернігів або в Київ. Але він боявся визнати свою поразку і некомпетентність. Через його самовпенестіть і недбалість моя мама померла.
УТРИМАННЯ В ІНФЕКЦІЙНОМУ ВІДДІЛЕННІ МОГО ТАТА:
Моєму татові просто пощастило, що в нього не було запалення легенів. Після смерті моєї мами йому зробили перший повторний тест – він був негативним. Але виписують, коли два тести негативні. Другий повторний тест йому робили разом із двома його сусідами по палаті. І за дивним збігом обставин саме тест мого тата був чомусь зіпсованим. Це було якраз перед трьома вихідними до 9-го травня. Наступний тест татові зробили вже після цих трьох вихідних, а виписили його лише 14-го травня. Тобто тиждень він перебув у лікарні, будучи вже здоровим, його вже нічим не лікували, але він для статистики рахувався ще хворим на коронавірус, бо люди вважаються одужавшами лише коли є два негативних тести.
Прошу максимальний репост! Країна має знати своїх “героїв”.
Лікар, який довів мою маму до смерті: Пустовойт Сергій Віталійович.
Головний лікар Прилуцької центральної міської лікарні: Погоріла Яна Вікторівна.
Копіювати
