Я ніколи не забуду. Як І Всі Ми. Українці. Слава Нації. © © Була на закритому перегляді картини “Молитва за Україну”. Ридала дві години. Після сеансу зал встав і 15 хвилин аплодував в темряві.
Фільм про Майдан не претендує на мистецтво, але це дуже чесне кіно. Я вважаю, що кожна скотина у Верховній Раді повинна подивитися цей фільм. Кожен чиновник-крадій-хабарник-брехун. Кожен, хто задумує погане проти українського народу. Щоб знати, чим загрожує.
Подумала, що ми почали забувати. Війна-поранені-діти-бронежилети-тепловізори-фонди-волонтери-збори – за всім цим ми стали забувати. Молитва за Україну – повернення в страшну зиму 2013-2014. Зиму, яка назавжди змінила країну і родила націю.
І я ніколи не забуду:
Не забуду, що Беркут бив людей, коли вони співали гімн.
Не забуду дзвону Михайлівського собору. Дзвонарю почали слати смс на мобільний о першій годині ночі. Він зібрався, отримав благословення і став дзвонити в усі дзвони. Останній раз Михайлівський так дзвонив в 1240 році. Коли на Київ йшла орда. Ніколи не забуду обличчя Сергія Нігоян Сергій Гагікович, його красиву бороду, білозубу посмішку. Його жертву.
Ніколи не забуду, як горів будинок Профспілок – одне з найулюбленіших моїх будівель в Києві. І як плакала дівчинка-лікар, тому що вони не могли врятувати тих, хто там залишився.
Ніколи не забуду, як співали гімн і пливе кача і як несли десятки трун, а люди навколо кричали Герої НЕ вмирають!
Ніколи не забуду, як ми принесли борщ в 30-літровій каструлі і воїни, в сажі і кіптяви їли його з великими шматками житнього хліба.
Ніколи не забуду, як ми зустрілися на Майдані. Я, мій рідний брат, мій двоюрідний брат і мій дядько. Всі троє були в касках, теплих куртках. Зарослі, неголені, відважні. Три мами не знали, де вони. А вони йшли за свою батьківщину, за своїх дівчаток. І я могла тільки обійняти їх. А більше нічого не могла.
Ніколи не забуду страшні дні 20-22 лютого і як стріляли в упор у лікарів і тих, хто міг допомогти пораненим. Ніколи не забуду, що багатьох добивали вперто, по-звірячому, лежачих, по кілька пострілів в голову.
Не забуду Небесну сотню.
Не забуду сотника, який вийшов на сцену і сказав, що якщо Янукович не піде у відставку, вони підуть на штурм. Янукович втік.
Не забуду госпіталь в Михайлівському, не забуду польову кухню, не забуду, як міс Україна Аня Заячковская в великому бабусиному хустці різала ковбасу.
Не забуду історії мужності, хоробрості, самопожертви.
Не забуду, як Сергій Гусовський зустрів нас на Прорізній і сказав: ви там обережніше! Не ходіть, будь ласка. А сам пішов.
Ніколи не забуду, що все почалося з повідомлення в Фейсбук Мустафи Найєма, на яке відгукнулася перша тисяча людей.
Я ніколи не забуду всіх, хто голосував за закони 16 січня і вони не відмиються ні сумками шанель, ні фестивалями.
Я ніколи не забуду, що Янукович – вбивця. І він, і його оточення повинні бути передані суду і понести покарання. Як і всі, хто винен у смерті людей. Вони не можуть бути прощені, вони не повинні знати спокою і десь мирно доживати свій вік.
Я ніколи не забуду. І не прощу.
Як і всі ми. Українці. Слава нації. Кредитують ©
years ago
Копіювати
