Після одруження ми з чоловіком почали жити в моїй квартирі, крихітній, але що поробиш – Вадим сказав, що власних квадратних метрів немає і не було. Ми в шлюбі шість років, виховуємо трирічну доньку. З появою дитини нам стало тісно в однокімнатній квартирі. Але я і далі б терпіла, якби випадково не дізналася один цікавий факт. Свекруха проговорилася, що насправді власником її квартири є мій чоловік і що він оплачує комуналку за неї.
Взагалі, у його матері є в наявності дві великі двокімнатні квартири в хорошому районі: в одній вона живе, другу здає. Частину виручених грошей збирає на рахунках, а частину витрачає виключно на себе: обновки, поїздки в санаторій. Я нічого не мала проти, адже ніколи не намагалася зазіхати на чужу власність. Принаймні, у мене голова через неї не болить. Я знаю, що гроші у неї точно є.
– Зате у нас допомоги не просить! – завжди говорив Вадим.
Колись давно, коли тільки народилася дочка, я підійшла до чоловіка з розмовою, запропонувавши помінятися з його матір’ю квартирами? Я подумала, що ми могли б переїхати в двокімнатну квартиру, яку здають, а Ярославі Іванівні ми б віддали свою студію. Хоча розумію, що студію за великі гроші не здати. Але ж народилася внучка! Бабуся могла б піти назустріч …
Але чоловік не підтримав мене. Вадим тоді замахав руками:– Ні, ні і ні! Це квартира матері, і крапка. У нього язик не повернеться навіть говорити про таке! Як мені лише таке і в голову прийшло! Вони здорові, молоді, повні сил, на своє житло повинні заробити самі. Соромно обмежувати стареньку, претендувати на її дохід. Зрештою, ми не на вулиці, над головою у нас є. Чоловік був впевнений, що ми впораємося.
Я розумію, що нам потрібно розширюватися! Ми навіть вже почали рухатися в цьому напрямку. Почали відкладати гроші, щоб кредит брати поменше. Я і в декреті через це не сиділа майже, вийшла на роботу, коли доньці півроку виповнилося, з нею сиділа моя мама. Заощаджуємо, нічого зайвого собі не дозволяємо … А тепер виявляється, що всі ці роки, поки ми тулимося втрьох на тридцяти квадратних метрах і збираємо гроші на квартиру, у Вадима у власності була відмінна двокімнатна квартира, в якій можна було жити-поживати і горя не знати?
Я була дуже розлючена почутим. Я ж другу дитину хотіла народити! Але якщо брати квартиру в кредит, років п’ять про це не може бути й мови. А через п’ять років, швидше за все, народжувати вже і не буду – мені вже стукне сорок, ну куди? У Вадима з приводу другої дитини ті ж думки: мабуть, не судилося. Зараз народжувати нікуди, а коли з’явиться квартира, буде запізно …
А тепер ось з’ясовується, що квартира у нас всі ці роки була. І свекруха приховувала все свідомо, якби не проговорилася, я і далі залишалася в невіданні … Я попросила чоловіка прокоментувати ситуацію. Та він мені заявив:
– Я вважаю, що це квартира матері! Яка різниця, хто там записаний в свідоцтві про власність! Це формальність … Квартира дісталася мені від її батьків – ну ось, розпорядилися старі таким чином. Обійшовши дочку, записали на мене. Я вважаю, це несправедливо! Мати виховувала мене одна, працювала часом на двох роботах. Нехай хоч в старості поживе нормально!
Я категорично не згідна з таким станом речей – Вадим живе у мене шість років, ми з дитиною тулимося в однокімнатній квартирі, зате його мама ні в чому не має потреби. Адже мова йде про її сина і внуків. Не знаю, як так можна. Своя квартира у нас буде, я в це вірю. Але мене обурює сам факт, що скільки часу чоловік і свекруха мене просто обманювали.
Копіювати
