– Наташ, це – Вадим, і він буде жити з нами.
Наталя, почувши заяву чоловіка, від несподіванки впустила пакети з продуктами. Вона стояла, не знаючи що сказати, переводячи погляд з чоловіка на хлопчика років 10 і назад.
– Вадим, йди до себе в кімнату. Нам з тіткою Наталкою треба поговорити!
Наталя взяла себе в руки, роззулась і пішла помити руки. Єгор, чоловік Наталії, відніс пакети на кухню і заглянув у ванну до дружини.
Джерело:deshnews21.com
– Чому ти мене не попередив?
– Наташ, якось несподівано все вийшло, Я хотів. Не знав як.
<
– Чому ти мені не сказав, що у нас вдома дитина? Я б купила чогось корисного, а ще – солодкого до чаю. – Наталя повернулася до чоловіка і взяла рушник.
– Ти не будеш лаятись?
– Ні. Розбери покупки, а я піду знайомитися.
Наталя на мить заплющила очі і згадала себе.
– Марино, знайомся – це Наташа, моя дочка від першого шлюбу. Тепер вона буде жити у нас.
– Як ти посмів притягти цю дитину в мій будинок? А мене ти запитав? У нас своїх двоє! Навіщо вона тут? Віддай її своїй матері! З нами вона жити не буде! А ще краще – хай вона слідом за своєю матусею вирушає!
– Марина, ну що ти? Наташа втратила матір, інших родичів немає. Куди я її? На вулицю? У Наташі квартира є.
– Мені плювати куди! Хочеш – на вулицю, хочеш – до своєї недоумкуватої матері, хочеш – в дитбудинок! Плювати мені на квартиру!
Наталя похитала головою, відігнавши спогади. В решті-решт, в дитбудинку було не так вже й погано. Життя з мачухою явно була б у сто крат гірше.
Наталя постукала в двері маленької спальні і зайшла. Вадим сидів на ліжку і зосереджено дивився в одну точку.
– Привіт. Тебе Вадим звуть? Я – Наташа. Давай знайомитися?
Наталя простягла хлопчикові долоню, той з побоюванням покосився на руку дівчини і відвернувся.
– Ходімо чай пити? Ти любиш оладки? Ще у нас десь було згущене молоко. Ти голодний?
Вадим кивнув.
Наталя замішувала тісто. Вона й гадки не мала чим же годують дітей. Суп? Напевно. Супи корисні для всіх, а не тільки для зростаючого організму. А вже пюре з сосисками люблять всі діти.
Після вечері Єгор включив телевізор, посадив Вадима перед екраном, прикрив за собою двері, зітхнув, налаштовуючись на важку розмову з дружиною, і пішов шукати Наташу.
– Де його мати? Вона ж десь на Сумщині жила?
– Пес її знає. Жила, років 12 її не бачив. Підкинула Вадима мамі під двері, з запискою в руках – закохалася, поїхала, не шукайте.
– Ти впевнений, що Вадим буде жити з нами?
– Якщо ти не проти.
– Не проти. – кивнула Наталя. – Треба зайнятися оформленням документів.
Однокурсниці Наталії крутили пальцем біля скроні:
– Тобі 22 роки, який племінник? З глузду з’їхала? Нехай живе з матір’ю твого Єгора! Про себе подумай! Ти не працюєш, якщо будете хлопчиська утримувати, на тебе грошей не залишиться!
– Не залишиться – переживу! – відмахнулася Наталя. – Але хлопчика не кину. Досить того, що батьки його кинули.
Наталя оточила племінника турботою. У хлопчика підтяглася успішність – місце двійок і трійок, якими ряснів щоденник Вадима, зайняли четвірки і п’ятірки. У Наталії була невелика перевага – вона закінчувала педінститут, і як знайти спільну мову з дитиною її навчили.
Народження двоюрідної сестри Вадим зустрів із захопленням. Вільний від уроків і домашніх завдань час він присвячував маленькій Поліні. Ревнощі були: Наталя згладила ситуацію, як тільки у Вадима з’явилися перші побоювання у власній непотрібності.
Зараз Вадим вчиться на 4 курсі. Він буде вчителем, як і Наталя. Але викладати він буде інформатику. Вадим орендує квартиру і працює – лагодить комп’ютери і ноутбуки. Юнак – найбажаніший гість в домі дядька й тітки. А Поліна і її молодший брат Дімка обожнюють свого старшого брата.
Наталя пишається.
Копіювати
