Є люди, представляти яких не потрібно, адже при вимові їх імені та прізвища у читача та глядача одразу виникає чітке розуміння цієї особистості. Саме таким є наш співрозмовник сьогодні: журналіст, публіцист, блогер, письменник. Він не потребує особливого представлення в Україні, адже своїм журналістським життям заслужив впізнаваність у дуже багатьох. Остап Дроздов.
«Четверта студія» продовжує цикл особистісних інтерв’ю з відомими світу цього й пробує розкривати їх з іншого, маловідомого боку для читачів.
Як Ти оцінюєш інформаційний простір в Україні і що з ним буде далі?
Ну, в принципі, можна вкластися в одне слово “гаплик”. Я вважаю, що український інформаційний простір є програний повністю, причому немає жодних шансів «відмотати» назад.
УКРАЇНСЬКИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ПРОГРАНИЙ ПОВНІСТЮ
По-перше, все політичне і новинне мовлення – в руках реваншистів. По-друге, власність ЗМІ ніколи в Україні не буде мінятись за жодних умов, а тільки навпаки – буде зосереджуватись у їхніх руках. Тому я дивлюся на український медіапростір як майже на небіжчика.
Ми маємо традиційну журналістику, яка обслуговує традиційне “населениє”, і маємо величезний прошарок людей, інформаційні потреби яких не є задоволені. І якраз ці люди – це якісна частина суспільства. Вони не мають своєї журналістики в Україні. Вони повністю віддані на Інтернет, на самопошук, на соціальні мережі. І в Україні, на превеликий жаль, немає жодного ЗМІ, яке може працювати на якісну частину суспільства, яка котра і «витягує» всю країну. Тому ситуація є не те, що катастрофічна – вона просто є фіаскова, вона є поразкова. Про це можна довго говорити, чому, і як, але назагал я це бачу так. І мій прогноз буде дуже неприємним для всіх притомних людей. Якщо вони не знайдуть свої інформаційні потреби у вільному просторі, яким є Інтернет, то вони ризикують опинитись на правах гетто.
Чи погоджуєшся Ти з думкою, що у цій ситуації у тому числі винні і самі журналісти?
Ну про це я також постійно кажу і свою долю вини також несу, хоча завжди реалізовував зовсім іншу концепцію журналістики.
Так, ми стали заручниками так званої об’єктивної концепції журналістики. Я завжди у своїх майстер-класах і у публічних виступах нещадно критикую об’єктивність як поняття. Я вважаю, що якраз під виглядом об’єктивності нам просто втюхували, втюхують, і будуть втюхувати повну всеїдність. Просто-на-просто, треба буде віддати 50% злу, у нашому випадку – це уже 70 відсотків.
Як Ти вважаєш, у якому форматі мала б працювати Нацрада і Мінстець, і чи потрібні такі структури?
Ну, я б тут розділив Нацраду і Міністерство інформаційної політики.
ДО СРАКИ ТАКА ІНСТИТУЦІЯ ЯК НАЦРАДА, ЯКЩО У ЦІЙ КРАЇНІ НЕ МОЖНА «ПРИХЛОПНУТИ» «ІНТЕР»
По Нацраді: до сраки така інституція, якщо у цій країні не можна «прихлопнути» “Інтер” як рашистський канал.
Все насправді вимірюється у ККД, бо можна робити вічні моніторинги новин, вишукувати, що і з якої секунди було і чи дотримані ліцензійні умови. А є ключові речі: Нацрада як регулятор не відбулася. Це фейкова інституція, яка в модеруванні українського медіапростору не бере жодної участі, або бере як колабораціоніст на стороні реваншистських ЗМІ. Тому немає сенсу в існуванні такого органу, який не може жодним чином уплинути на “медіа Чорнобиль”. Це те, чого одразу не видно, але ще 25 років буде «фонити». Ми маємо в Україні «медіа Чорнобиль», при якому усі компетентні органи за цим мовчки спостерігають або в цьому беруть участь.
Тому за Нацрадою треба закріпляти функції не вишпортувача дрібних порушень у передсвітанковий час, а регулятора цілого медіапростору. І якщо у нашій країні можуть мовити відверті проросійські канали і за це їм нічого не буде, то навіщо цей орган?
По Мінстецю взагалі питання залишається для мене відкритим, тому що я не знаю таких прецедентів у європейських країнах, де би створювались спеціальні міністерські відомства під інформаційні потоки. Щоб створювати Міністерство “чого?” і “для чого?” – я так і не зрозумів досі.
Я ЗА ТЕ, АБИ В УКРАЇНІ ДІЯВ ЖОРСТКИЙ, МІСЦЯМИ НЕДЕМОКРАТИЧНИЙ РЕГУЛЯТОР
Це взагалі не орган, а апендикс, який треба під наркозом легенько викинути з тіла. І його втрату, до речі, Україна навіть не відчує. Якщо завтра, умовно кажучи, не стане Міністерства інформації, то багато людей цього навіть не помітять. Ось і відповідь на питання, чи воно потрібне.
Але, з точки зору цілей, я за те, аби в Україні діяв жорсткий, місцями недемократичний регулятор, який вручну під громадянську потребу буде хірургічно різати пухлину під назвою український медіа-простір. У ринковий спосіб змінити програну ситуацію в країні – нереально. Коли саморегулювання не працює, тоді повинен вступати державний чинник і це вже фактор примусу і обов’язку.
А Нацрада не працює тому, що там є працівники, делеговані політикам-олігархами, чи тому, що це і був орган зі зручним керуванням?
І перше, і друге. Нацрада взагалі формується за квотним принципом. Професійного принципу там немає як такого. Плюс завжди буде спокуса «грати» на стороні сильніших. Сильнішими у цій країні є олігархічні ЗМІ, тому тільки ідіот буде грати проти олігархічних ЗМІ, тримаючись за свою посаду. Ми маємо замкнуте коло, коли і принцип формування, і принцип безвідповідальності – замкнули ситуацію.
ЯКЩО Б МЕНІ ЗАТЕЛЕФОНУВАВ ЗЕЛЕНСЬКИЙ – Я Б НЕ ВЗЯВ СЛУХАВКУ
Якщо б сьогодні Остапу Дроздову зателефонував Володимир Зеленський і сказав «Остапе, очолюй Нацраду». Якою б була Твоя відповідь?
Я б не взяв слухавку. А навіть якщо й говорити – то в мене просто було б забагато зайвих запитань.
Я НЕ БАЧУ СЕБЕ ДЕРЖАВНИМ ЧИНОВНИКОМ
Я не бачу себе державним чиновником. Не думаю, що мені було би це цікаво, бо я розумію, що неможливо нічого змінити навіть при бажанні, оскільки не має ні функцій, ні повноважень. Просто немає на це політичного запиту.
Ти кажеш, що у Тебе переважають державницькі погляди, але кілька років тому, ми пам’ятаємо історію, коли Тебе називали сепаратистом опісля заяви про мобілізацію. Чи змінились Твої погляди з того часу?
Мої погляди постійно міняються. Мені здається, цим розумна людина відрізняється від ідіота. Ідіоти абсолютно стабільні у своїх переконаннях. А розумні люди розумні є тому, що вони постійно оцінюють себе збоку і навколишній світ зокрема.
Щодо мобілізації: для мене це не є приємна тема, бо люди тоді на піку політичного ідеалізму не зрозуміли того посилу, який я подавав. Якщо б прозвучали ці слова у 2019 році, на них ніхто б не звернув увагу. А я повторюю ці слова: “Не потрібна мобілізація взагалі, якщо діти високих чиновників у цей час їздять на “Maserati” і відпочивають в дорогих нічних клубах Києва». Спочатку ви, високі чиновники, які заробляли мільярди на цій країні, поризикуйте своїми дітьми, а тоді – вже чужими. Після того і поговоримо. Що я сказав не так? І тоді, і зараз я повторюю ті самі слова. Загальна мобілізація доречна тільки тоді, коли повністю все суспільство втягнуте у війну, а не вибірково, коли це перетворено у гонитву військових комісарів по галицьких селах за тими, хто не може відкосити.
Крім того, я це говорив у 2014 році, коли українська армія була абсолютно не захищена нічим, де люди в одних шкарпетках і одних кросівках їхали на передову. Зараз це вже інша ситуація, але можливо, як би не ця моя тодішня заява, то у нас досі би стояли у в’єтнамках проти найбільшої армії континенту.
Просто контекст був такий, що воно сприйнялося як щось антиукраїнське. А мені здається, що це була якраз мега-українська позиція. Бо влада своїх дітей поховала по Мальдівах, а влаштовували сафарі на призовників. Я вважаю, що це не чесно зі своїм народом. Мені дуже прикро, що частина людей цього не зрозуміла. Це, зрештою, їхні проблеми. Мені здається, людина, яка вміє читати чорним по білому – розуміє. А людина, яка по вирваних фразах робить висновки – це її проблема.
Що, на Твою думку, робити з Донбасом?
РЕІНТЕГРАЦІЯ ДОНБАСУ У ЛОНО УКРАЇНИ СПРИЧИНИТЬ ЩЕ БІЛЬШІ ПРОБЛЕМИ, НІЖ Є ЗАРАЗ
Я про це багато писав. І дуже часто отримую на горіхи за цю позицію. На мій погляд, це безповоротно втрачені території. І населення теж. Я вважаю, що реінтеграція Донбасу в лоно України спричинить ще більші проблеми, ніж зараз. І я розумію, наскільки це двозначно звучить та як люди важко реагують на цю тему. Цього року ми отримали остаточну відповідь на це питання під час виборів. За Донбас поклали життя 13 тисяч людей. А виявилося, там ватніки, сєпари, колабораціоністи і зрадники. Нормальних людей там не лишилось. Я це стверджую і нехай на мене ображаються, нехай пишуть у коментарях, що хочуть. Мені все одно. Там немає нормальних людей. Там лишилося повністю ватне проросійське населення, яке буде сидіти в умовах війни на території війни і голосувати за Медведчука, кума свого ворога. Якщо є хоч якісь нормальні аргументи мене переконати у зворотному, то вперед, бо я таких аргументів не знаходжу.
Тому зараз Донбас – це ракова пухлина України. Навернення не відбудеться тому, що потрібно чітко розділити питання території і населення. Територіально кожна країна важко переживає втрату території. Станом на зараз, на 2019 рік, це є понівечена територія, яка собою інфраструктурно нічого не представляє, крім менінгіту. Для країни занадто дорого буде відбудовувати те, що і так вичерпало свій ліміт. А з населенням ще гірше.
Я вважаю, що кожна людина, яка жила весь цей час на окупованих територіях, повинна автоматично бути позбавлена громадянства. Вона повинна наново набути українське громадянство, через систему фільтрів від спецслужб на предмет колаборації з окупантом, чи через перевірку її поглядів предмет ставлення до України. І тільки тоді цих людей можна повертати.
Зараз повернути два мільйони абсолютних дебілів і тупих людей, які все одно далі мріють про Путіна, “рускій мір”, Кобзона і Алегрову з Лепсом, я не маю ніякої охоти. Таке населення не має права бути ні обраними, ні виборцями, ні держслужбовцями. Це неліквідне баластне населення, яке треба просто потримати у карантині, поки не опритомніють, а якщо не опритомніють – не надавати громадянських прав. Мені дуже шкода, що на п’ятому році війни цього ніхто не може сказати вголос. А чому не вийти і чесно не сказати, що це населення не має сенсу? Ми його будемо визволяти, а воно буде бігти за проросійськими силами. Що тут є страшного у цих словах?
Багато країн втрачало свою територію, Фінляндія – третину, і зараз є членом Євросоюзу. Немає нічого страшного у втраті тих територій, які завжди були гальмом, «5 колоною» та донорами антиукраїнських сил. Тому я би з полегшенням зітхнув, якби між нами була стіна. Напевно, це той випадок, коли я би зробив пожертву на кілька цеглинок.
Але Ти ж розумієш, що жоден президент України без прізвища, просто як людина, яка займає цю посаду, не вийде і не скаже такої заяви?
Я розумію. Я б теж не робив такої заяви. Я б завжди тримав Донбас як відкриту тему, через яку реалізовуються санкції щодо Росії. Це фактор впливу на Росію. Але для себе, всередині країни, я би ризикнув з суспільством чесно про це поговорити. Не загортати у папірці, а вийти до суспільства і чесно сказати, що поки ви 5 років воювали за них, вони чекали нагоди, щоб встромити вам ніж у спину. І вони цієї нагоди чекатимуть надалі, бо у них така система цінностей.
А ланцюгової реакції не буде?
Не буде. Всі інші території таки обрали Україну. Там немає відцентрових питань. Бо навіть при своїй нелюбові до України вони вибрали Україну. Натомість прифронтова зона пішла голосувати за ОпоЗаЖиття. Це я називаю другий фронт. А для мене це взагалі перший фронт, бо він ставить під сумнів все, що відбувається на зовнішньому фронті. Навіщо нам так важко тримати зовнішній фронт, коли всередині своєї країни ватне ненормальне населення взуває нас по повній програмі?
А чи погоджуєшся Ти з думкою, щоб частина львівַ’ян хотіла б, щоб Львівщина відійшла до Польщі?
Так питання не стоїть. І Польща на політичному рівні при наявності дуже сильних радикальних націоналістичних рухів ніколи не ставила питання так, як це ставила Росія – про приєднання якихось територій. Європа взагалі відклала питання історичного реваншизму набік, бо неможливо у XXI столітті переглядати землі.
У НАС НЕМАЄ ПРОПОЛЬСЬКИХ НАСТРОЇВ, АЛЕ НЕМАЄ І ПРОГАЛИЦЬКИХ
Давайте взагалі Австро-Угорщину вернемо. Ну це ж смішно. Тому ні. У нас пропольських настроїв взагалі немає. На превеликий жаль, немає і прогалицьких настроїв. Оце для мене є більшою проблемою. Я би хотів, щоб у Західній Україні прокинулося відчуття локальної ідентичності. Багато хто говорить це лише на кухні, але всі ми розуміємо: якщо поставити руку на серце і не грати вар’ята, то Західна Україна не вписується в позеленілу Україну. І це кожні вибори доводять, ще з часів Чорновола.
На останніх президентських виборах Львівська область єдина, яка виділяється з-поміж суцільної зелені. На парламентських те саме – одна область, де “Голос” переміг навколо зелені. Вибачте мене, скільки можна не бачити очевидного?
На жаль, ми не вписуємося в українські реалії. Це не є ні добре, ні погано – це означає, що Галичина має історичну пам’ять, яка відрізняє її від пострадянської дурнуватої України.
МИ – ЄВРОПА В УКРАЇНІ, УКРАЇНА БЕЗ НАС БУДЕ РОСІЄЮ, МИ БЕЗ УКРАЇНИ – БУДЕМО ЄВРОПОЮ
Ми – Європа в Україні, і якщо дивитися на це метафорично, то Україна без нас буде Росією, а от ми без України були б Європою. Тому це не ми повинні проситися, а вони повинні нас, галичан, просити бути з ними. І заражати собою весь той совок, усю ту дрімучу Україну, яка далі ностальгує за радянським минулим, за днем “пабєди”. Це не ми повинні до них напрошуватись у браття, а це вони повинні просити нас, галичан, вибудувати у них європейську свідомість. Наразі я чекаю, коли до моїх галицьких земляків це дійде, що ми повинні мати гонор.
Як, на Твою думку, чому Київ так “поЗЕленів”?
МЕНІ ДУЖЕ СОРОМНО, ЩО КИЇВ Є СТОЛИЦЕЮ УКРАЇНИ
Тому що Київ є містом безпринципних понтогонів. Мені соромно, що Київ є столицею України. Ну не тягне це місто на столицю. Достатньо просто пройтися по місту і зрозуміти: там нема духу – там є зброд, який не має ні атмосфери, ні столичної величі, ні мегаполісного урбаністичного простору. Є просто гігантське пострадянське місто, яке взагалі забуло свою історію. І на тлі втоми від нас, вічно незадоволених галичан, вони спочатку позеленіють, потім посиніють, потім ще щось…
Київ завжди був латентно проросійським через те, що велика кількість «юга-васточних» биків оселились у Києві ще у 2000-х роках. Киянина породистого, який є киянином у четвертому поколінні, потрібно шукати з мікроскопом. Втратило місто свою столичність. Просто адміністративний казенний центр, офісно-адміністративний і не більше.
По духу – це не є те місто, яке задає український тренд. Київ не ліпить до купи Захід і Схід. Він просто наживається на обох.
Як Ти вважаєш, чи можливий в Україні новий Майдан, і коли та через що?
БУДЬ-ЯКИЙ МАЙДАН ЩЕ НА СТАРТІ БУДЕ ОГОЛОШЕНИЙ ПРОЕКТОМ КРЕМЛЯ
Третього Майдану не буде. Навіть якщо й буде, то це буде не Майдан, а помста. Будь-який наступний Майдан буде оголошений проектом Кремля. Я бачу всі передумови для громадянської війни. І знову ж таки, не треба зараз нашим усім “ура-партіотам” «Корвалол» і «Валідол» пити. Це політологічний термін на означення наявності контраверсійних, антагоністичних тенденцій усередині суспільства. Ну бувають історичні моменти, коли суспільство роздвоюється. У нас це системна проблема. Наше суспільство роздерте внутрішніми протиріччями, бо мрія Галичини про Європейську Україну не співпадає з «юга-востоком» про “улучшенную Россию”. Це неможливо сумістити в межах одного кордону від Сяну до Дону. Тому наступний Майдан буде стінка на стінку. Це буде розкол не по лінії суспільство – влада, як було у 2013 році. Це буде розкол всередині суспільства. Умовно кажучи, нормальні проти постсовєтських. Наступний Майдан буде ще одним кроком до втрати державності. І це та пастка, в яку потрапила притомна частина: змінити ситуацію вони політично не можуть, бо дурних більше, а не політичний спосіб призведе до того, що найбільші патріоти будуть оголошені агентами Кремля.
Коло замкнулось, ми змушені терпіти безвихідь. І тут питання до Галичини, в яку систему координат вона падає. Чи вона лягає в цю труну, чи вона все ж таки починає працю над собою, плекання своєї міці, щоб пізніше з позиції сильнішого заразити собою усіх решту.
Це та сама федералізація?
ФЕДЕРАТИВНІ РЕСПУБЛІКИ ЄВРОПИ – НАЙБІЛЬШ РОЗВИНУТІ КРАЇНИ
Ні. Про це, на превеликий жаль, мова не йде. Люди не розуміються у термінах. Я є прихильник федеративного устрою. Мені прикро, що цю ідею дискредитовує Медведчук, адже все, що каже Медведчук, – це зло. Якщо ж дивитися холоднокровно й політологічно, то федеративні республіки Європи – це найбільш розвинуті країни. Це дає можливість регіонам не згубити своєї особливості, бути цікавими, мати свої власні уряди, при цьому будучи частиною єдиної держави. Що у цьому є поганого, я не можу зрозуміти.
Звичайно, в українському варіанті федеративності чомусь люди побоюються розповзання країни у різні боки. Я вважаю, що це буде абсолютно навпаки. Як тільки ви регіонам дасте більше повноважень і можливостей, вони самі будуть цю країну ліпити. Тому я не бачу жодних проблем із федеративним устроєм, бо весь сучасний світ рухається не до централізації процесів, а до децентралізації.
І зараз Євросоюз – це сума не держав, а міст. І кожне місто є фактично державою. Це не суперечить одне одному. Це означає, що при максимальній децентралізації регіони можуть розвиватися і не працювати на того пахана в столиці, який буде сидіти на купі з грошима і роздавати.
Я вважаю, що сильні держави готові говорити про все, що завгодно, не боячись. Якщо ми боїмося цієї теми – це означає, що ми слабкі. Скільки ж можна бути аж такими невпевненими у собі! Ну чого боятися?
Я ХОЧУ ОБИРАТИ СВОГО ГУБЕРНАТОРА І ШЕРИФА
Я би замінив слово «федералізація» на слово «максимальна децентралізація». Я хочу обирати губернатора, а не щоб мені його присилали з Києва. Чим це погано? Я хочу обирати свого шерифа, обирати своїх суддів, а не щоб Верховна рада призначала їх пожиттєво. Я хочу всіх чиновників максимально прив’язати до себе, а не до Києва. Чим це погано?
А як у цьому ключі «лягає» для галичан дражливе питання мови?
Взагалі-то ще Чорновіл пропонував федералізацію на основі мовно-культурних регіонів – він бачив Україну федеративною. У нас є компактні регіони, де в одному випадку функціонує державна мова повноцінно, а в іншому випадку – не функціонує взагалі. Мені здається, що у формі децентралізації ми могли би закріпити за ними їхні захцянки з умовою, що вони не будуть поширюватись далі…
ЯКЩО УКРАЇНСЬКА МОВА БУТИ МАТИ ЗАГРОЗУ У СВОЇЙ ДЕРЖАВІ, ТО КРАЩЕ НЕХАЙ ТОЇ ДЕРЖАВИ НЕ БУДЕ ВЗАГАЛІ
Мою думку ви знаєте. Я за те, щоб концепція єдиної державної мови була поширена на всю територію. Я взагалі вважаю, що на мовному ґрунті у нас буде найбільший конфлікт наступні роки. Якщо російськомовні одномовні телепні, які не здатні вивчити мову держави, у якій живуть, і не захочуть робити це надалі, то україномовним українцям прийдеться ставити їх на місце. Якщо українська мова буде мати загрозу у своїй державі, то доведеться діяти радикально. Тому що Україна без української мови ламаного гроша не варта. Я в гробу і білих тапочках бачив російськомовну Україну. Ні синьо-жовтий прапор, ні тризуб, ні інші символи не мають ніякого значення, якщо в цій державі не буде повноцінно діяти українська мова.
Ну от збереться нова Верхова Рада після присяги й на котрусь пленарку скасують Закон про мову. У них більшість. Як ми будемо ставити їх на місце?
Тоді україномовні регіони постануть перед питанням: чи можуть вони реалізувати своє право і бажання бути українцями на українські землі. Це питання до решти країни. Чому ви так не любите цю землю? Чому ви ігноруєте мову цієї землі? Якщо сфера вжитку української мови буде звужуватися, то логічно постане питання, навіщо нам така держава. Щоб залишитися на рівні 4-5 україномовних областей у зросійщеній Україні?
Яким буде президент Зеленський і як він буде себе поводити у дражливих питаннях? Сьогодні з’явилась інформація, що завтра він буде у Львівській області (Розмова записана за день до візиту Зеленського до «слуг народу» у Трускавець, – РЕД.). Це вже третій його візит сюди, хоча багато ще є областей, де він не був взагалі. Він хоче завоювати галичан?
Я не знаю, що він хоче. Я очікую від президента Зеленського пришвидшення всіх антагонізмів, які раніше загладжувались. Він буде тією людиною, яка винесе усі несумісності і суперечності на поверхню. І як на цьому спрацює країна – я не знаю. Від нього я великих очікувань не маю. Думаю, він увійде в історію як передостанній президент цієї країни.
ЗЕЛЕНСЬКИЙ ДЛЯ МЕНЕ НЕ Є УКРАЇНЦЕМ
У 2010 році я написав статтю, де сказав, що президент Янукович є передостаннім президентом унітарної України. Виявилося, що я був правий, бо після нього ми втратили частину території і Крим, наша унітарність була порушена. Боюся, що з Зеленським буде те саме. Він по своєму типажу є малорос. Просте питання: чи бачите ви в Зеленському українця? Я – ні. Для мене він – представник перехідної ідентичності від «советского человека» до постсоветского. Він для мене не є виразником українства взагалі. Все українське йому чуже. Дещо з українського йому вороже. Майже все українське йому смішне. Українське в його очах програє російському. На ціннісному рівні Зеленський корисний дурачок. Бо Кремлю не потрібно проросійського президента – це було б занадто явно. Їм потрібен корисний дурачок, який буде просто малоросом. Зеленський собою буде легітимізовувати всю вату.
Все ж таки, Ти вважаєш, що українці голосували за Голобородька чи ні?
Ні. На превеликий жаль. Я би хотів, щоб так було. Тоді би я сказав, що вони – повні дебіли, оскільки не змогли відрізнити персонажа від актора. Для цього треба узагалі не мати розуму.
У нас гірша ситуація. Вони голосували за світогляд, який він представляє. І цей світогляд я вкладаю у кілька слів: дилетантство, аматорство, неуцтво, малограмотність.
Він собою пропагує дилетантство як поведінку. Він не приховує цього і цим він шармовий. Він не корчить з себе розумника, який розуміється у всіх державницьких тонкощах, і це ще більше подобається неукам, які також нічого не розуміють.
Вони свідомо обрали Зеленського, знаючи, що він – малорос, знаючи, що він – неприхований українофоб, який стібається з усього українського. Вони самі не могли плюнути Україні в обличчя, тому зробили це через Зеленського.
НА МЕНЕ ДУЖЕ ОБРАЗИЛИСЬ ПЛЕБЕЇ, ЩО Я ОБІЗВАВ ПЛЕБЕЇВ ПЛЕБЕЯМИ
Його проблема у тому, що він оперся на плебея. На мене дуже образились плебеї, що я обізвав плебеїв плебеями. Н, але як назвати людину, яка не ставить якісних вимог ні до себе, ні до політика? Президент Зеленський є президентом насиления. Воно просто населяє цю країну, не має жодних корінних зв’язків між собою та своєю землею. Нас об’єднує ця земля. Але нас розְ’єднює ставлення до неї.
Для них це – місце де вони просто живуть. А для нас – це місце, де ми багато років помирали. Зеленський є президентом отаких людей, які себе трактують просто як населення на території. І їм усе одно, хто дасть їм блага: Зеленський, Медведчук чи Бойко. Ці люди не орієнтуються на ціннісний ряд, на пам’ять, на все те, до чого я часто апелюю. Їм це не зрозуміло і навіть не потрібно.
ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЩИРО НЕ РОЗУМІЄ, ЧОМУ ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ МАЄ СТОЯТИ НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ
Ні вони, ні їхній Зеленський не розуміють, чому на порядку денному повинно стояти питання національної пам’яті. У нього немає національної пам’яті, бо в нього є пам’ять змоскаленого роду.
Власне оце «населения» теж не люблять галичан, але зараз їм втюхують гасло «Об’єднуємо Україну». І?
Я не люблю цих гасел. «Схід і Захід – разом» – це все гарно звучить, але це все красиво лише на рівні поїдання пампухів і голубців.
Ми абсолютно різні. Я за компроміси і за об’єднання. Питання лише – на яких засадах. Якщо вони мені скажуть, що єдина Україна – це та Україна, де я маю свою українську мову засунути собі в одне місце, приїхавши в Харків чи Одесу, то я подякую і скажу, що мені такого не треба.
Якщо вони мені скажуть, що єдина Україна – це та Україна, в якій буде відновлюватись ФСБешна мережа “ВКонтакте”, серіал “Свати” і гастролі Таїсії Повалій, то, напевно, я теж подякую щиро.
Не можу не спитати про останню історію з ЗІКом. Розкажи, чому його продали і де зараз Петро Петрович Димінський?
Власник завжди правий. Після продажу ЗІКу я мав зустріч із Димінським, летів до нього за кордон. Він має право вирішувати зі своїм активом все, що хоче.
ДИМІНСЬКИЙ, НАПЕВНО, БІЛЬШЕ НЕ ПОВЯЗУЄ СЕБЕ ІЗ УКРАЇНОЮ
А чому він прийняв таке рішення?
Наскільки я зрозумів, він більше не пов’язує себе з Україною. ЗІК для нього був швидше пасив, а не актив. Через нього було більше проблем, аніж способів впливати на громадську думку. Я йому подякував за багато років дуже прихильного ставлення, і це без лукавства кажу. Він – та людина, яка мені забезпечила ідеальні умови для творчості з повною автономією.
ЗІК ПОТОНЕ У ТІЙ ГНОЇВЦІ, У ЯКУ ПОТРАПИВ
Що буде далі з каналом?
Поняття не маю і знати не хочу. Сподіваюся, він потоне у тій гноївці, в яку потрапив.
І на завершення: коли буде №3?
Думаю, наступного року. Наперед забігати не звик. Але зараз у моєму житті карколомні зміни. Мушу їх переосмислити. І почати новий виток.
Джерело:puer.org.ua
Копіювати
