Їдуть мізки. Виїжджає еліта цієї країни. У мого товариша, головного лікаря однієї з міських лікарень за один минулий рік виїхало 5 висококласних фахівців.
В областях почалося справжнє полювання на експорт українських лікарів
Мовою оригіналу
Из Украины массово уезжают врачи.
У моего товарища, главного врача одной из городских больниц только за один прошлый год уехало 5 высококлассных специалистов.
Два в Прибалтику.
Один в Чехию.
Один в Польшу.
Один в Португалию.
Анестезиологи, хирурги, ортопеды, гинекологи.
Знакомые врачи подтверждают.
Такая тенденция наблюдается по всей стране.
В областях и районных центрах началась настоящая охота на экспорт украинские врачей.
Отток медицинских кадров заграницу набирает обороты.
Им предлагают лёгкую процедуру подтверждения квалификации, зарплату от €2000 и социальный пакет для всей семьи.
Уезжают не тупицы и не интерны, а именно те специализированные врачи, которые легко найдут себе достойную работу и честную оплату труда в любой стране.
Главное.
Уезжают мозги.
Уезжает интеллигенция.
Уезжает элита этой страны.
З України масово їдуть лікарі: ще декілька років, і нас не буде кому лікувати Офіційно: пробу Манту можна мочити
Мало, что они уезжают.
Большинство из них в случае успешной адаптации абсолютно не собираются сюда возвращаться.
Ещё пару таких лет и нас с вами просто некому будет лечить.
В больших городах проблема стоит ещё не так остро и видна лишь причастным, а вот в районных центрах, где зачастую выбор один из одного — сами понимаете.
Многие в медицинской сфере сходятся во мнении, что пока ещё нас спасают те многочисленные медицинские кадры, которые в 2014-2015 году переехали работать в разные украинские больницы из оккупированных Донецкой и Луганской областей.
Но запас прочности уже на исходе.
С одной стороны.
Приятно, что наших врачей ценят там.
С другой стороны.
Обидно, что их труд так и не научились ценить здесь.
*******
Українські лікарні, особливо у прикордонних районах, порожніють. Тут лишаються здебільшого ентузіасти, а також ті, хто боїться кидати домівку і рідних. Чи надовго їх вистачить — риторичне запитання.
Робота за кордоном завжди приваблювала українців високими зарплатами. Причому сусідні країни радо приймають не тільки низькокваліфіковану робочу силу з України, але й таких спеціалістів, як лікарі.
Чому українські лікарі масово виїжджають працювати за кордон
Через те, що
український медперсонал шукає кращого життя за кордоном, порожніють вітчизняні лікарні, які не здатні запропонувати своїм фахівцям ані достойної зарплати, ані пристойних умов праці.
Особливо помітно ці міграційні процеси відбиваються у прикордонних з Європою районах. Тільки в одному Берегівському районі Закарпаття вільні вже 90 вакансій медиків, і це при тому, що один лікар часто бере собі по кілька ставок, щоб хоча б якось зводити кінці з кінцями.
Кореспондент ТСН.Тиждень Галина Сергєєва поспілкувалася з медиками, які ще лишаються працювати в українських лікарнях, а також із тими, хто вже заробляє по той бік кордону.
Як виявляється, життя українських медиків за кордоном не таке солодке, як може здатися на перший погляд. Зарплати, порівняно з українськими, звичайно вищі, але й життя там дорожче. Наші досвідчені лікарі вважаються там початківцями і, відповідно, отримують стартову зарплатню.
Сусідні країни так само переживають відтік кадрів у сфері охорони здоров’я до інших, більш розвинутих країн ЄС, тому вакансій чимало. Водночас існують певні вимоги до підтвердження рівня знань. Зокрема, у Словаччині, яка раніше безперешкодно визнавала дипломи українських медиків, минулого року впровадила складне тестування, яке відсіяло чимало пошукачів.
Тим не менш, українським лікарям все ж таки йдуть назустріч, зокрема, надаючи можливість безкоштовно проходити мовні курси та знімати житло з великими знижками.
Анжеліка Нодь, медсестра реанімації у лікарні Берегова
— Чи багато людей зараз звільняються та їдуть?
— Багато. Із моїх колег також багато пішло. Коли я прийшла, ми працювали по двоє, по троє на палаті, а зараз взагалі одна медсестра на ніч лишиться. Ми працюємо по ставках. А коли відпускні періоди, то беремо додаткові, по 0,5 або по 0,25 ставки, хто як бажає. Але мусимо взяти, то тоді старша медсестра не може зробити нам графік.
— Через те, що людей не вистачає?
— Так. Кожен день має бути добова сестра, палатна, операційна, доктор, санітарка.
— А на скільки ставок ви працюєте?
— Я зараз працюю на одну ставку, бо ще маю другу роботу, крім реанімації, тому що неможливо на цю зарплату прожити. Я працюю ще у мадярській швидкій як медсестра, перевозимо хворих за кордон.
— Яка у вас зарплата?
— Нереальна, як для нашого життя. 3200-3300 грн. І це з 16-річним стажем, з категорією, з нічними, з процентами. У мене зрізали категорію, тому що я перевелася в операційну. Я працювала на палатах, а 4 роки тому перевелася в операційну як анестезистка. За новими наказами це вважається нова професія, тому зняли вищу категорію. Я знову ходила на курси і починаю свою роботу з другої категорії. Це наші закони.
— Ви думали, щоб переїхати?
— Думала. Але що з родиною робити? Взяти з собою? Хто любить свою роботу, то якось тягне. Але дійде наша країна до того, що всі її залишать. Коли всі зберемося і поїдемо в один день, тоді що буде з Україною? Про це подумайте. Всі не можемо поїхати. Якось тягнемо. Коли б сказали, що в нас маленька зарплата і завтра не прийдемо на роботу – то що будуть робити? Відділення закривати? А хворих куди подіти?
— А ті, хто їдуть з України, які країни обирають?
— Їдуть до Угорщини, до Польщі, Словаччини, Німеччини. Але мало людей працюють у своїй професії. Є дівчата, які поїхали, і вони не працюють у медицині. Бо там теж треба навчатися, здавати екзамени. Як я поїду до Угорщини, то з моїм стажем і дипломами вважатимуся санітаркою. І доки знову не піду на курси, я там – не медсестра. І жити там за такі гроші також складно. Хіба що заробити грошей і приїхати додому. Але це також важко.
ЄВРОПА МАЄ СХОЖІ ПРОБЛЕМИ
Лікарі пояснили, що велика міграція медиків до найближчих країн-сусідок підживлюється ще й тим, що у самих цих країнах склався дефіцит робітників через ті ж самі міграційні процеси. Наприклад, лікарі зі Словаччини або Угорщини обирають працювати у Німеччині або у Великій Британії, де їм платять більше
Крістіан Куташі, лікар-реаніматолог у лікарні Берегова
— Чи багато лікарів їдуть з України?
— Загалом багато їдуть. Звичайно, що тут є проблема і з матеріальним забезпеченням. За кордоном багато наших лікарів працюють у місті Фегердьормот в Угорщині. Там зарплати у рази більші, ніж у нас, а навантаження менше. Але там є така ж сама проблема, як і у нас, і наші лікарі туди переходять.
— А їхні лікарі куди їдуть?
— Далі – до Німеччини, Англії. Багато угорських лікарів в Англії працюють.
— Мені розповідали, що багато наших лікарів їздять до Словаччини.
— Так, їздять. А щодо Угорщини, то є багато колег, які фактично проживають у себе вдома, на Закарпатті, а працюють в Угорщині. На чергування туди їздять.
— Які це міста?
— Це у найближчих лікарнях, зокрема у Фегердьормот. Це буквально 30-40 км.
ВІДТІК МОЛОДИХ КАДРІВ
Досвідчені лікарі розповідають, що до Європи їде і багато молодих спеціалістів. Крім того, тут поширена практика, що студенти-медики переводяться до європейських медичних вишів після третього курсу. В Угорщині, Словаччині, Польщі і Чехії безкоштовно навчають іноземців за умови знання мови країни. А в прикордонних українських областях це не проблема. На Львівщині говорять польською, а для закарпатців угорська, чеська та словацька – як рідні.
Валерій Кустрьов, завідувач хірургічним відділенням Берегівської районної лікарні Закарпаття
— Ви кандидат медичних наук. Вас не кликали за кордон працювати?
— Перш за все, це має бути особиста ініціатива. Звичайно, є дуже багато вакантних місць за кордоном, у найближчих країнах – Словаччина, Угорщина. І люди, які хочуть виїхати, самі шукають собі роботу. І в залежності від пропозицій, укладають договір. Це стосується в основному молодих спеціалістів. Вони найменше матеріально захищені, тому що заробітна плата молодих спеціалістів далеко не відповідає тому, що мали би отримувати молоді люди після закінчення університетів. Через це виїжджає саме багато молодих спеціалістів, які потім там і формуються згідно з їхніми підходами до лікування. Водночас, на жаль, виїжджає і багато досвідчених спеціалістів, навіть керівники структурних підрозділів, тому що дуже велика різниця у зарплаті.
— У вас хтось поїхав?
— З нашого відділення – так. Є один співробітник, який виїхав в Словаччину й успішно працює хірургом у районній лікарні.
— Тобто вони зацікавлені у наших хороших фахівцях?
— Звичайно. Є великий дефіцит кадрів там. З’явилася величезна фахова ніша, оскільки з сусідніх з Україною країн пішла міграція до більш розвинутих країн – до Германії, Австрії, Чехії. Дуже багато місць звільнилося у Словаччині, в тому числі таких складних спеціальностей як хірургія, дитяча хірургія, анестезіологія. А зарплата не зрівняється з тим, що отримують тут, особливо молоді спеціалісти. Українські лікарі-випускники, як правило, дуже працьовиті, серйозно ставляться до роботи, не розбещені. В основному вони добре приживаються там і працюють вже протягом багатьох років.
ТРУДНОЩІ НАВЧАННЯ ЗА КОРДОНОМ
Кошице – друге за величиною місто в Словаччині після Братислави, розташоване лише за 90 кілометрів від Ужгорода. Там є з десяток лікарень та навіть медичний університет. Час від часу у місцевих газетах з’являються оголошення з пошуку українських лікарів. Проте українці, які вже працюють у Словаччині, розповідають, що не все так просто.
Аліна Путря, лікар-інтерн лікарні Університету ім. Павла Йозефа Шафарика у місті Кошице, Словаччина
— Розкажіть, як ви сюди потрапили?
— Я перевелася з Донецького національного університету вже на 5-й курс, мене взяли як іноземну студентку. Довчилася тут два роки і продовжила працювати.
— Чи багато часу зайняло переведення? Як це було?
— Це було складно, потрібно було підготувати багато документів. Але окрім роботи з документами, більше проблем не було, тому що навчальний план співпадав. Потрібно було тільки доповнити те, що я не довчила в Україні, але це не було дуже складно. Я навчалася англійською.
— Чи багато тут українців?
— Останніми роками переїхало дуже багато українців, але вони в основному навчаються у технічному університеті. Українці, які переїжджають сюди, щоб з першого курсу навчатися словацькою мовою, отримують безкоштовну освіту.
— Як вас сприймали на роботі, коли ви почали працювати?
— Не було труднощів. Було дещо складно зі спілкуванням через мову, але насправді українська та словацька мови дуже схожі, тому можна було порозумітися. У мене була складність з отриманням спеціалізації. Щоб почати робити спеціалізацію, потрібно знайти місце роботи, яке тебе візьме як лікаря й оплачуватиме тобі всі шість років спеціалізації. А це складно.
— Виходить, не так просто українським лікарям поїхати та облаштуватися тут.
— Мені здається, що з українським дипломом ще складніше. Його потрібно підтвердити тут, після чого можна працювати лише на території Словаччини, тобто це не розповсюджується на весь Євросоюз. У випадку, коли вже є словацький диплом, влаштуватися вже простіше. Але місць не так багато.
— Яка зарплата тут?
— Як лікар-початківець, який тільки після університету, то зарплата десь 750 євро. У інших лікарів десь 1200-1500 євро.
— Ви живете у гуртожитку?
— Я жила у гуртожитку, а зараз знімаю квартиру.
— Чи дорого виходить?
— Дорого. Якщо порівнювати зарплату і скільки йде на життя, на оплату квартири, на харчування, то грошей на себе практично не лишається. Без допомоги батьків зараз, поки я спеціалізуюся, було б дуже складно.
— Що ви могли б сказати українським лікарям, які кажуть, що їм важко?
— Я впевнена, що важко в Україні. Але так само важко і тут. І роботи багато, трохи важче у моральному плані. Сказати, що фінансово ми отримуємо тут набагато більше – це не так. Звичайно, якщо порівнювати зарплати з українськими, то вони виглядають більшими. Але і витрачаємо тут набагато більше.
ПОПИТ НА УКРАЇНСЬКИХ ЛІКАРІВ ЗРОСТАЄ
Словацький медичний диплом визнається по всьому Євросоюзу, тому місцевим лікарям поїхати легко. Масовий від’їзд тутешніх лікарів розпочався три роки тому. Саме тоді і почали брати українців.
ТСН.ua
Христина Куриляк
Христина Куриляк, рентгенолог клініки у місті Свідник, Словаччина
— Як давно ви тут?
Христина Куриляк, рентгенолог клініки у місті Свідник, Словаччина
— Як давно ви тут?
— В Свіднику я вже більше двох років. 24 серпня на День Незалежності було два роки, як я тут працюю.
— Що вас змусило переїхати?
— Фінансова ситуація – то найперше. Я вчилася в Ужгороді і залишилася на Закарпатті. Працювала ЛОРом. Потім пройшла додаткову атестацію на рентген. Але оскільки у нас в Україні є окремо рентгенолог, окремо доктор на УЗД й окремо на комп’ютерну томографію, тобто немає спільного, як тут, то тут була тільки як рентгенолог. І треба було вчитися заново. Атестація наша не визнається, але умови перфектні.
— То вам подобається?
— Подобається.
— Важко було?
— Важко, бо мовний бар’єр і протоколи трошки інші, діагностика інша. Але якби у нас так було в Україні, то ніхто б нікуди не їхав.
— То що вас змусило поїхати, окрім фінансового питання?
— Мабуть, то дійсно фінансова сторона. Це всіх нас змусило. Ми дуже тяжко вчилися, і щоб отримувати таку зарплату…
— А скільки ви отримували?
— Десь 2013 році отримувала 1100-1200 грн. Якщо ви живете з родичами, я з мамою жила, то ще можна якось. А як сам? То це квартплата, вдітися, прохарчуватися, як жінка, купити косметику — то скільки це виходить.
— Зараз багато їдуть за кордон. Як би ви сказали: це легкий хліб?
— Це хліб нелегкий. І так легко, як ми, вже сюди ніхто не дістанеться. Як ми починали, то не було ще екзамену. Ми нострифікували дипломи, просто надіславши листа. А тепер рік, як ввели екзамен – загальна лікарська справа. Потім має бути мова. І тоді двері відкриваються. Але питання екзамену дуже важкі. У нас одна україночка, яка на дитячому працює, вона склала. Із тих українців, що здавали, може двоє пройшли, всі інші – ні.
— Зараз багато лікарів-українців?
— Дуже багато. На рентгені я одна українка, на терапевтичному відділенні є один українець, в реанімації, на дитячому українка, яка склала екзамен, на неврології двоє українців, на хірургії маємо українця і ще один має прийти. І що цікаво, що вже старші приходять.
— Як вам тут взагалі?
— Нам багато плюсів дали. Нас забезпечили житлом, у гуртожитку. І тут для українців до лікарні приходить вчитель, який навчає нас словацькій мові. Колеги все покажуть, всьому навчать, як має бути.
ДОСВІДЧЕНІ ЛІКАРІ ПОЧИНАЮТЬ ПРАКТИЧНО З НУЛЯ
Володимир Моісей в Україні був завідувачем травматології з вищою категорією. Але у свій передпенсійний вік він вирішив усе кинути і тепер рятує словаків у травмпункті. За штатним ранжиром він тут, наче лікар-початківець й отримує мінімальну лікарську зарплатню.
Володимир Моісей, травматолог клініки у місті Свідник, Словаччина
— Чому вирішили поїхати?
— Син почав навчатися тут, та й я так подумав і вирішив… Чесно кажучи, у нас така не дуже гарна обстановка і в медичній сфері, і загалом.
— Важко заробити в Україні?
— У нас є зарплата, але з тої зарплати прожити важко.
— А тут?
— Тут краще. Я тут лише другий місяць і немає чергувань, то у мене 800 євро. А в нас за такі гроші треба працювати рік. Ще й прожити треба, купити шось треба, а якшо діти ще вчаться, то це неможливо.
— А чи не важко на чужині?
— Важко. Здається, що словацька мова легка. Насправді це один з найважчих правописів в Європі.
— Ви вчите тут мову з професоркою?
— Так, ходжу один-два рази на тиждень. Але умови лікування тут кращі. У нас такого намає. У нас, щоб хворого лікувати, треба йому купити всі матеріали, навіть шприці. А тут є страховка яка все покриває. І скільки тут є перев’язочного матеріалу, скільки рукавиць, усілякі розчини, шприци, ліки. А у нас, лиш хворий прийшов, одразу в аптеку – йди, купи. А тут все є. Тут і гіпсовочна прекрасна, для зняття гіпсу є інструменти. За нашими мірками, це невелика лікарня, але все необхідне тут є. Хворий, коли йде до лікарні, не думає про те, які йому необхідні ліки, обстеження. Якщо навіть вночі хворий надходить, то без проблем робиться комп’ютерна томографія, а у нас це є щось надзвичайне і великих грошей коштує.
СЛОВАЧЧИНА УСКЛАДНИЛА ДОСТУП ДО РОБОТИ
На відміну від Угорщини та Польщі, де нашим лікарям світило максимум лише бути медсестрами, Словаччина визнавала український диплом. Проте торік атракціон нечуваної щедрості припинився через побоювання, що в Україні дипломи можливо просто купити. Тому у Словаччині впровадили суворе тестування за загальним європейським зразком. Минулого року із майже півсотні українців тест склали лише четверо.
Водночас проти таких драконівських підходів виступають навіть самі словаки, адже працювати тоді зовсім буде нікому. Для них місцеві зарплати – не гроші.
Євген Лешо, директор лікарні міста Свідник
— Скільки у вас працює українських лікарів?
— 12 українських лікарів, а загалом у нас 39 лікарів.
— Чому приймаєте українських?
— Тому що не маємо своїх лікарів. Не маємо достатньо лікарів у лікарнях особливо на периферії, як наприклад, тут у Свіднику. Ми в Європейському союзі, а це значить, що кордони відкриті до інших держав. Дуже багато наших лікарів працює в Чехії, Німеччині, Англії. І це неможливо заборонити.
— Там більше зарплата?
— Так. Добрий лікар там може заробити і 10 тисяч євро.
— Скільки вам зараз не вистачає лікарів?
— Ще маємо п’ять вільних вакансій. Хоч сьогодні можемо взяти п’ять лікарів. А загалом у мережі може 50, навіть сто вакансій. Не вистачає лікарів. Але міністерство охорони здоров’я, міністерство освіти – хочуть мати підтвердження, що рівень цих лікарів достатній.
— А як з нашими лікарями? Важко їм пройти цей екзамен?
— Дуже багато проблем із мовою. Ви маєте іншу систему письма. У нас латиниця, у вас кирилиця. І структура тих тестів мала би бути складена більш об’єктивно. Там багато питань так зроблені, аби не пройшли. Так, наприклад, питання з генетики ще з університету.
— Які ви надаєте умови для українських лікарів? Це ось вчитель словацької…
— Так, маємо вчителя словацької, який приходить сюди на роботу і вчить їх індивідуально. Також житло із суттєвою знижкою. Для нас українські лікарі – то перший вибір.
Незважаючи на те, що за кордоном нашим лікарям доводяться не солодко, багато хто все одно їде туди працювати у пошуках кращого життя. На місцях лишаються здебільшого ентузіасти, а також ті, хто боїться кидати домівку і рідних. Чи надовго їх вистачить – риторичне запитання.
Наразі лишається сподіватися на те, що запрацює медреформа, ухвалена депутатами минулого тижня. Реформування має початися вже з 2018 року з первинної ланки надання меддопомоги. Зокрема, реформатори обіцяють появу великого прошарку сімейних лікарів, які зможуть отримувати гідну зарплату.
Копіювати
