Про відставку з посади голови партії “Голос”, дезінфекцію сім’ї Вакарчуків, спілкування із Зеленським, звинувачення Портнова, мінський протокол Єрмака-Козака, систематичний наступ на українських добровольців. А також про надзвичайний стан, нового генпрокурора і новий альбом “Океану Ельзи” Святослав Вакарчук розповів в інтерв’ю, яке Патріоти України пропонують вашій увазі.
***
– Я рідко пишу пісні на злобу дня. Але в якийсь момент потім вони проявляються. Можу вам зараз проанонсувати, що написав одну пісню, яка називається “Добровольці”…
Розмова зі Святославом Вакарчуком триває вже другу годину. Ми сидимо в офісі партії “Голос” біля Маріїнського парку. Окрім нас в офісі лише охоронець; решта працівників працюють з дому у віддаленому режимі. Та й сам лідер “Океану Ельзи” дбає про антивірусну безпеку: на інтерв’ю він приходить у масці. Яку, щоправда, на час спілкування знімає: так легше говорити, та й двометрова дистанція між нами оберігає усіх від неприємних несподіванок. А зі стіни на нас суворо дивиться сер Вінстон Черчиль.
Останнім часом Вакарчука активно критикували: його рішення залишити посаду голови партії “Голос” багато хто не зрозумів. Про це і багато чого іншого і йде розмова – інколи з нотками напруги і роздратування, але загалом – цілком доброзичлива.
А починаємо ми з теми, без якої зараз не вважатиметься повним жодне інтерв’ю.
– Святославе, у нашій країні оголошено карантин. Хоча українці дотримуються його по-різному. Хтось працює вдома, хтось бере штурмом маршрутки, набивається туди, як оселедці (багато хто – вимушено, бо має їхати на роботу). Яка карантинна історія у вас?
– Здебільшого я вдома. Оскільки зараз ситуація вимагає діяти за правилами. Разом з тим, оскільки у мене – тьфу-тьфу – на цей момент нема жодних симптомів якогось занедужання, я собі дозволяю зробити певні зустрічі. Зараз це, в основному, політичні зустрічі, з тими чи іншими політиками або людьми, які ухвалюють рішення в державі. Бачите, офіс не працює. Він на карантині.
– Де берете маски, антисептики, їжу?
– Щодо домашніх таких речей – це все заслуга моєї дружини. Вона цим всім займається. Відверто кажу, я навіть не знаю.
– Дружина ганяє вас на дезінфекцію, коли приїжджаєте додому?
– Так. Я живу в багатоквартирному будинку. (Я не маю власного великого будинку за містом, як дехто думає). Тому ми, як і більшість українців у великих містах, які живуть в багатоквартирних будинках, маємо правила гігієни. У нас є свій антисептик перед входом у квартиру. Ми спеціально прибили його. Є одноразові рукавички. Є суперсерветки, які дають можливості протирати, заходити і виходити.
Тому ми серйозно до цього ставимось. Я би всіх просив не легковажити. Скажу навіть інакше: не виключено, що потім може скластись так, що все було не так страшно, як ми думали. Але краще потім думати, що ми забагато переживали, ніж зрозуміти, що ми недостатньо переживали. Тому що легковажити з цим не можна. Так склалося, що Бог дав нам таку можливість, що все-таки сам коронавірус прийшов до нас трошки пізніше.
– Ви в цьому впевнені? Хто його знає, наразі у нас просто немає засобів діагностування…
– Я з цим згодний, що у нас немає засобів діагностування. Але коли ви бачите в деяких країнах світу, особливо Європи, не лікарні переповнені, а інші заклади, які уже не рятують, – то ви розумієте, що це так. Це неможливо приховати. Слава Богу, в Україні такого на цей момент немає. І будемо сподіватися, що зробимо все разом, щоб такого не було.
– Що думаєте про закриття київського метро? Ви ж бачите, яка істерія в маршрутках?
-. Будь-хто, в тому числі той, хто є політичним журналістом, в той момент, коли він щось пише або формулює, має себе поставити на місце людини або команди, яка ухвалює рішення на даний момент. Поставити і подумати: а що би я зробив на його місці? Наприклад, найперше, найбільше питання: яка у нас, у принципі, стратегія боротьби з епідемією? Тому що їх декілька. Наприклад, стратегія жорсткого карантину і фактично повного обмеження так чи інакше свободи пересування й інших свобод людей, як пішов Китай. Є м’якша історія, яка заснована на свідомості людей. Але там дуже чіткі обмеження вогнищ – як це було зроблено в Південній Кореї чи в Японії. А є третя стратегія – наприклад, та, якою збиралася йти Британія. Коли вони кажуть: все одно всі захворюють, давайте ми просто максимально ізолюємо старших. І всі, кому треба, перехворіють…
Є і така тактика. Це питання передусім до тих людей у виконавчій владі, які ухвалюють рішення. І, маючи цю інформацію, вони повинні зібрати ґрунтовних спеціалістів, в тому числі в РНБО. Не людей, які виголошують абсолютно сумнівні гасла в “Парковому” (NB: у виставковому конференц-центрі “Парковий” знаходиться центральний офіс партії і парламентської фракції “Слуга народу”. – Є.К.), як-от Сергій Сивохо, а серйозних аналітиків, які мають дати картинку і сказати: ось план А, план В, план С, тут плюси такі, мінуси такі. І завдання уряду чи президента – просто взяти політичну відповідальність і сказати: берем таку стратегію. І вже відповідно до стратегії ми розуміємо: ми закриваємо транспорт чи не закриваємо? Якщо закриваємо транспорт, то для чого? Ви ж розумієте, що якщо всі працюють, а транспорт закритий, а працювати треба, то як добиратися на роботу? У нас же немає такого, що всі підприємства припинили свою роботу…
Тобто за кожною дією має бути свій наслідок. І, безумовно, закриття метро без прорахування наслідків, які призвели до того, що стоять люди, натовпи в маршрутках, приведе, як мінімум, до короткострокової проблеми, або певного колапсу. Чи буде він постійний? Сподіваюсь, що місцева влада в кожному місті і уряд зроблять свої висновки. Я думаю, що в Києві найскладніша ситуація: все-таки тут дуже багато людей і дуже багато людей їздять у метро. Я думаю, що в інших містах, навіть мільйонниках, – вже простіше.
– За такої логіки, найкраще зараз жити у селах…
– Не скажіть. У селах зараз найкраще жити тому, хто точно здоровий. Але тим, хто може мати проблеми зі здоров’ям (дай Бог, щоб таких було поменше), віддаленість від якісної своєчасної швидкої допомоги може зіграти в мінус. Тому зараз дуже важливо, не сіючи паніку, зробити так, щоб у нас у країні було якомога більше апаратів штучної вентиляції легенів; щоб було якомога більше людей, які вміють ними користуватися. Щоб лікарі мали чітко протренований протокол і алгоритм дій; щоби були певні зміни підготовлені наперед; щоб можна було цілодобово працювати; щоб це було рівномірно по країні. Щоб в уряду і місцевої влади були на це гроші (а якщо грошей нема, то щоб всі ми, громадянське суспільство знали, де потрібно допомогти).
Наприклад, особисто я не чекав. Я знав, що проблема є. І я особисто зі своїх скромних можливостей виділив мільйон гривень – і ми вже закупили один апарат (і зараз, сподіваюсь, закупимо другий апарат), які віддамо Львівській і Одеській опорній лікарні. Тобто треба зціпити зуби і чітко робити свою справу.
– Я б сказав, що ви в групі ризику. Не за віком чи певними хронічними хворобами, а тому що ви а) політик, б) музикант. Спілкуєтесь із багатьма людьми. Плюс багато з них приїздили з-за кордону. То коли ви сядете на карантин повний, як це вже зробили деякі депутати з вашої фракції?
– По-перше, згідно з правилами, у мене поки що немає підстав бути на самоізоляції, тому що у мене а) нема симптомів, б) я точно не спілкувався з тим, хто… В даному випадку ви, мабуть, натякаєте на депутата Шахова.
– Думаю, ви навряд чи тисли один одному руки…
– Не тис. Взагалі, я проконсультувався, в тому числі з фахівцями із нашої команди. Ми зробили свій штаб, який співочолюють голова нашої партії Кіра Рудик і наш депутат Ольга Стефанишина, яка є фахівцем з медичної реформи і перебуває на контакті з лікарями.
.– Що “Голос” робитиме для того, щоб суспільство України пройшло епідемію з найменшими втратами? Кіра Рудик казала мені, що є плани забезпечити централізоване транспортування медиків на роботу і з роботи…
– У нас є три напрямки, якими ми займаємся. Перший – кошти. Ми об’єднуємо бізнесменів, які або вже переказали якісь кошти на відповідні потреби, або будуть це робити. Або ті, хто своїми виробничими потужностями і логістикою спроможні допомогти в створенні певних матеріалів. Як, наприклад, Ярослав Рущишин, який раніше мав відношення до певних швейних фабрик. Вони тепер будуть займатися захисними костюмами і так далі.
Пункт номер 2 – спеціалісти. В нашій партійній орбіті – величезна кількість якісних фахівців: і лікарів, і спеціалістів з охорони здоров’я. В тому числі члени фракції. Які вже сьогодні тісно координують із Національною службою здоров’я і роблять все, що можна, щоб допомогти виробити правильний план реакції і реагувати адекватно на ті виклики, які відбуваються.
Ще одна річ – інформаційна історія. Всі політики мають просто показувати приклад. Оце – маска. Тобто я не виходжу із дому без маски і не заходжу в дім без маски. Я перед всіма дверима сам обробляю руки. У великих урядових установах, скрізь є термометри, які міряють температуру. Це треба робити там, де тільки можна. В усіх скупченнях людей. Я думаю, треба максимально дійти до того, щоб ми звикли: найближчим часом наш новий протокол життя – дезінфекція, інформація, обережність, відстань, толерантність і так далі. Це насправді, не менш важливо, ніж конкретні практичні речі, тому що на політиків дивляться і орієнтуються. А я не просто політик, а ще й, для багатьох людей, – відомий музикант. Тобто це – подвійна відповідальність. Приклад твоєї поведінки – дуже важливий.
І ще одне, що я збирався зробити і, можливо, вперше зараз вам в інтерв’ю це скажу. Зараз дуже важливо підтримати малий і середній бізнес. Ми не можемо його підтримати тим, що він буде відкритий. Тому що всі закриваються. Не можуть працювати ресторани, кав’ярні, концертні зали, перукарні. Вся сфера обслуговування максимально закривається. Але ми ж можемо на рівні друзів підтримувати ті заклади, в які ми ходили, замовляючи там їжу. Або гуртуючись, щоб один одному допомогти, підставити плече. Це дуже важливо – показувати, що ми разом.
– Ваша відставка з посади голови партії “Голос” спричинили багато галасу. Я процитую деякі висловлювання з соціальних мереж.
– (З іронією) Ви це все читаєте?
– Так. Перша цитата: “Типовий Вакарчук: прийшов до парламенту – і в кущі”. Друга…
– А є прізвища?
– Ні. Я просто повиписував типові репліки з соціальних мереж.
– Це ж анонімні, чого я ж їх коментуватиму?
– Але це, певним чином, – vox populi.
– Я б сказав, це bot populi.
– Тоді дайте відповідь ботам. Друга цитата: “У Славка нема відповідальності за тих, хто за нього, в першу чергу голосував”. Третя: “То що, виходить, що у Зеленського більше відповідальності за країну, ніж у Вакарчука? Теж дилетант, але хоч не біжить з корабля”.
Святославе, скажіть, ви очікували такої реакції?
– Думаю, більшість людей, принаймні в навколишньому нашому оточенні, дуже правильно все сприйняли. Тому що насправді рішення про зміну голови партії має насамперед організаційний характер. Воно дає можливість Кірі Рудик як найкращому управлінцю в нашій команді в цей непростий час взяти на себе безпосередньо менеджмент управління достатньо великою командою людей, в тому числі в регіонах. Вона це робить краще, ніж будь-хто з нас, в тому числі, ніж я. Тому що вона керувала величезною кількістю людей, і виклики цього вимагають.
Друге. Вона дає мені – що дуже важливо – час зосередитися власне на тому, що напевно я можу робити найкраще – об’єднувати людей, переконувати їх, надихати. Це стосується як наших прихильників і виборців потенційних, так і політичних стейкхолдерів. У мене з’явилося значно більше часу не сидіти в офісі і займатися великими справами, які є керуванням колективу. У мене з’явився час зайнятися власне політикою, відстоюванням наших інтересів, створенням зв’язків – як горизонтальних, так і вертикальних. І думанням про стратегію. Я нарешті почав зустрічатися з великою кількістю міжнародних партнерів.
До того ж, я завжди знаю: чим більше мене критикують (особливо з різних політичних таборів), тим більше це означає, що ми все робимо правильно. Тому що на мене дивляться, як на прапор цієї політичної сили. А куди ціляться завжди в кораблі? В прапор, щоб його збити і деморалізувати так чи інакше команду. Я як був лідером цієї політичної сили, так і залишаюсь. Як ніс повну відповідальність, так і збираюсь нести. Але технологічно це рішення сьогодні я вважаю правильним. І впевнений, що Кіра чудово справиться.
І остання річ. Я сподіваюсь, виборці голосували не за Вакарчука, а за програму партії і ту команду, яку я вів. І однією з моїх цілей було – забути про політику лідерського типу. Я в страшному сні не хочу, щоби люди вибирали відомих людей, за яких голосували – а за ними стояв би пшик…
– Я вас розчарую. Дуже багато з виборців, голосуючи за “Голос”, голосували саме за вас.
– Я це розумію. Але зрада – це не діяти в рамках помилкових рішень, які є. Умовно кажучи, хтось зробив помилкове рішення – і тепер, знаючи, що воно помилкове, ти мусиш за ним іти. Це насправді якраз не політична відповідальність. Політична відповідальність – це, незалежно від того, хто що думає, робити те, що ти вважаєш правильним. Розуміючи, що на майбутнє воно принесе більший результат. Я переконаний, що в Україні зараз не існує жодної партії нелідерського типу. А ми будуємо саме таку партію. 20 нардепів від “Голосу” – найкращі спеціалісти в цьому парламенті. І з моральної точки зору вони порядні люди. І вони – нові обличчя, але вони при цьому професійні. За кожним з них – величезний досвід. Наведу один приклад. Я вам казав про епідемію коронавірусу. У нас є депутат Володимир Цабаль. Він – колишній партнер української компанії McKinsey української. Цабаль за один день малює якісну, обґрунтовану на даних модель того, як можуть розвиватися події – економічні, фінансові. Тобто людина з його бекграундом, вміннями насправді мала би займати – і буде, я сподіваюсь, свого часу – найвищі менеджерські щаблі в цій державі.
– До речі. Чому Кіра? Бо за моєю інформацією, спочатку планувалося головою партії запропонувати Сергія Рахманіна, головою фракції – Ярослава Железняка.
– Це абсолютно не відповідає дійсності. Принаймні мені про це невідомо. Кажу, як є. Сергій Рахманін – насправді зараз на своєму місці. Він найбільш досвідчений політик в нашій політичній силі. Він був політиком ще тоді, коли я тільки починав свою музичну кар’єру (а ви, я думаю, ще не починали свою журналістську).
– Рахманін був не політик, а крутий політичний журналіст.
– Він вже тоді був насправді політиком у душі, я це хотів сказати. Тому що його мудрість, його аналіз, його досвід і його зв’язки…
– Сподіваюся, що все ж таки не був, бо одне дуже заважає іншому.
– Це будь-кому заважало б, але не йому. Власне, тому він, на відміну від інших журналістів, не думаючи пішов зараз у політику. Тому що розумів, що сьогодні він може зробити більше як депутат, політик, а зараз ще і голова фракції, ніж як журналіст. І я вам скажу, що план холодної деокупації, який він намалював фактично власноруч (і який ми всі допомагали йому створювати) – вже зробив різницю. І це тільки початок. Якщо навіть це одне йому вдасться досягти, то я буду щасливий, що зміг переконати його стати частиною нашої команди.
– Втрата “Голосом” рейтингу якось вплинула на ваше рішення відійти від керівництва партії? Чи ви заздалегідь планували цей крок? Мовляв, я привів гарних хлопців, в принципі, зробив гарну партію, а зараз можна і відкланятися. Це просто певні трактування вашої позиції різними людьми.
– Я хочу сказати, що я думаю, що я не відповів вам на ту частину запитання. Що б я не зробив, поки я і наша партія є небезпекою для тих чи інших політичних сил, а деколи відверто ворогів України, – по нас будуть бити. І чим більше б’ють, тим більше, значить, ми правильно робимо. Тому що насправді, ось ви зараз кажете про рейтинги, про те, про се. Якщо у нас такі маленькі рейтинги, то чому ми так всім потрібні? Чому з усіх сторін політики нападають? І зліва, і справа, і такі, і сякі. Вакарчук поперек горла, і одним поганий, і іншим поганий.
Якби “Голос” не являв небезпеку для ворогів України, то вони би на нього не звертали уваги. Безумовно, те, що ми зменшили комунікацію з суспільством в перші пів року в парламенті, – це тому, що ми оглядались. Ми – нові. На відміну від названих вами політичних сил, які 100 років у політиці і знають, що робити, ми набували і продовжуємо набувати певного досвіду. І, безумовно, робимо ті чи інші тактичні помилки. Ми стараємося не робити стратегічних помилок, сподіваюсь. Але тим не менше, можливо і вони будуть неминучі. Тому втрата комунікацій привела до того, що коли тебе не чути, люди починають до тебе ставитися не так, як раніше. Або переключати свою увагу на когось іншого. Ми робимо з цього висновки. Ми вчимося. Ми стиснули зуби, кулаки і йдемо вперед. Тому що у нас велика мета надовго.
– Чи погодитеся ви з тим, що в партії взагалі бракує жорсткості і венеційської складової, або краще сказати бракувало. Тому що особисто я помітив, що останнім часом відбулися певні виступи і помітні акції.
– Це тільки початок. Я би сказав так. Нам потрібен був час. Зрозумійте. Приходить 20 людей. Більшість (за винятком мене і, зрозуміло, Сергія Рахманіна і якоюсь мірою Ярослава Железняка, і ще декількох людей, які якось працювали з парламентом) майже ніколи не стикалась із парламентом. Приходять професіонали. Приходять люди честі. Приходять люди порядні, які дихали все життя нормальним повітрям. Повірте мені, наша позиція, особливо, що стосується зовнішньої політики, особливо що стосується питань Конституції, особливо, що стосується питань продуманої економічної політики, боротьби з корупцією буде все голосніше і голосніше. Ніхто нас не зупинить.
– Святославе, на фоні ваших колег по фракції “Голос” ви часто-густо видаєтеся – вибачте, але це так – слабкою ланкою. Політика – це передусім конкретика і знання. І кожний з вашої фракції brings something to the table. Кожен є експертом у чомусь. Ви є експертом із емоцій і загальних речей. Але в політиці сказати “Imagine there`s no heaven, it`s easy if you try” – замало, треба додати шляхи розв’язання проблеми; статистику; прогнози: що станеться на землі if there`s no heaven? Ви цього не робите. Згодні?
– Ні. Тому що якраз українській політиці не вистачає цінностей і стратегії. У нас багато спеціалістів у цифрах із графікою. Вони продали всю країну. Вони добре знають цифри. Вони розвалили економіку. Вони 28 років робили… От ви 19 років у політиці – і скажіть мені, де ми опинилися за ці 19 років?
– Це, до речі, аргумент, який спочатку постійно вживали “Слуги народу”. Мовляв, так, багато в чому ми не досвідчені – але ж до нас 28 років були “досвідчені” – і куди вони вас привели?
– Ні-ні-ні, секунду. Я просто хочу сказати. Ваше запитання зрозуміле. Воно маніпулятивне і провокативне, як це роблять в українській журналістиці, але я до нього спокійно ставлюся.
– Воно перш за все – реалістичне. Я ж постійно спостерігаю вас на брифінгах у парламентських кулуарах…
– Можна я договорю? Давайте… ми ж все-таки тут, за великим рахунком, – з однієї сторони барикади. Я, принаймні, так думаю. Тому давайте хоча б інтерв’ю не перетворювати на політичну ситуацію.
По-перше, я наполягаю – моя задача була і є – насамперед приводити якомога більше нормальних людей в політику. Я говорю сьогодні і говорив завжди: моя найбільша цінність – надихати і об’єднувати.
Знаєте, скільки розумних, професійних, порядних людей, дивлячись на той весь бруд, навіть слухати не хочуть, щоб йти в політику, піднімати країну? Бо всі розуміють, що як тільки ти заходиш на “їх територію” – тобі кінець. Ти за день отримаєш стільки бруду, що не завжди спроможна витримати людина. Вони не готові підставляти під це себе, свою сім’ю та рептуацію.
Так ось – я й приводжу цих важливих, безцінних людей, які все-таки зважились на сміливий крок у своєму житті. І які по цеглинці будуватимуть нашу з вами державу. І саме ці люди, я переконаний, закладуть фундамент нових інституцій і нової економічної політики.
По-друге – Я завжди чесно говорив, що займався, займаюсь і буду займатися творчістю – тому що це частина мене. Я завжди говорив, що не буду класичним, традиційним в українському сенсі слова політиком.
Тому що колись у Рональда Рейгана запитали: у чому секрет вашого успіху президентського? (Це коли він легко виграв другу президентську кампанію після першої). Ви ж, ваш бекграунд… Каже: дуже просто, всі мої радники розумніші, ніж я. А всі мої колеги професійніші в конкретних справах, ніж я. І в цьому сила нашої команди. Але саме я об’єднав їх, привів, надихнув і ми йдемо далі.
– Але ви розумієте, що для багатьох ваш кейс – з подвійним днищем. Бо ви вже були у Верховній Раді у нульових – і тоді швидко залишили парламент. І до купи з тією ситуацією нинішнє ваше рішення – залишити посаду голови партії “Голос” – це сигнал: не варто голосувати за політичні проєкти людей з мистецтва і шоубізу. Ніколи.
– Ще раз наполягаю – це якраз і є нав’язане із зливних бачків бачення ситуації. Партія “Голос” – це не просто “нові обличчя”. Партія “Голос” – це професійні обличчя, які не займалися старою класичною українською політикою.
– Як це не нові обличчя? Якось ви з’їжджаєте з теми…
– Ні-ні-ні, вони можуть бути і нові. Але слово “професійні” йде перед. І це для мене принципово. Коли ми підбирали список, якби ви бачили, як це відбувалось! До мене приходили різні люди і казали: дивись, от є класний хлопець, він активіст, лідер якоїсь галузі, у нього багато підписників у Фейсбуці, він лідер думок… Я кажу: а який його чи її бекграунд? Якщо людина зробила щось в бізнесі, збудувала компанію; якщо людина успішно адвокатувала конкретні реформи (як, наприклад, Юрчишин, Железняк, чи Устінова); якщо людина має за собою довгу успішну, я б сказав, видатну юридичну практику, як Олег Макаров; якщо людина – розумовий центр великого об’єднання кримських татар, яким, наприклад, є Рустем Умеров… Такі люди – це конкретна додана вартість до політичної сили.
Якщо хочете, до вибору ми підходили – це слово, хоча я його не люблю – утилітарно. Options level: у однієї людини є ідея, а інші люди вміють її добре реалізувати. (Це до попереднього вашого питання). Моя задача – ідея. І ця ідея в моїй голові дуже чітка. Я знаю, якою мати бути Україна. І саме тому “Голос” принципово бореться за те, що інституції були важливіші, ніж конкретні люди на посадах. Саме тому “Голос” принципово бореться за те, що Росія є ворог і з нею не можна домовлятися під столом. Саме тому “Голос” бореться за професійність в економіці і за довгострокові речі, а не за назви в законах. Тому що можна скасувати мораторій на землю за секунду, але треба знати, що буде завтра, післязавтра і післяпіслязавтра. Так само в кожній реформі. Це і є наше бачення – інституції і правила важливіші, ніж хороші люди. Хороший человек – не профессия.
– “Голос” від самого початку пов’язував багато хто і надалі пов’язує з Віктором Пінчуком і Томашем Фіалою. Вам це питання ставили тисячі. Чи є якийсь документ вичерпний фінансування партії?
– (З іронією) Я думаю зараз, чи є документ “на прєд’явітєля”, що ці люди не являються…
– Ні. Документ, який можна просто показувати кожного разу людям замість довгих пояснювань. Ось, хлопці, це детальний звіт за гроші, на які існує “Голос”.
– Знову і знову повертаємося – чому я повинен коментувати невідомо що? Сказати чесно? Коментував вже тисячу разів, але ж воно не спрацює. Я вичерпно пояснюю – і буду пояснювати, і буду показувати документи з приводу мого фінансового стану. І все одно знайдеться якийсь зливний бачок російський, який буде лити лайно, і воно триватиме, тому що так їм вигідно! Та сама історія. Комусь вигідно прив’язувати “Голос” до тих чи інших імен. Ложечки найдутся, а осадок останется… Для цього це робиться. Це гібридна інформаційна війна. Я б сказав навіть – інформаційний тероризм у якомусь сенсі. З викупами, з усім іншим. Єдиний спосіб, щоб перестати лити лайно на політика – це коли політик каже: ладно, все, я умываю руки, мені це нецікаво. Але в ситуації, яка зараз склалася в країні, ніхто не збирається вмивати руки. Тому пояснювати вкотре… Слухайте. Перше: у нас на сайті є все фінансування, яке у нас було під час виборів. Там показана вся фінансова картина. Друге: зараз ми отримуємо фінансування в основному державне, тобто фактично виборці платять податки.
– Про які гроші йдеться?
– Я зараз ці цифри вам не скажу.
– Маєте знати. Якщо вас так часто про це питають.
– Я давно не давав інтерв’ю. Наскільки пам’ятаю, йдеться про 33 мільйони на рік.
– Це який відсоток від загального бюджету партії?
– Скажу вам відверто, я не готовий до цифр зараз. Звик надавати чітку відповідь. Давайте ми спеціально вам наведемо довідки, щоб було все чесно.
– “Голос”, треба віддати йому належне, жорсткіше за всі парламентські сили відреагував і на протокол Єрмака-Козака, і на деструктивні заяви Сивохо. Але за які буйки ви готові запливти, щоб не дати Банковій, якщо вона спробує це зробити, досягти домовленості з Путіним ціною неприйнятних для нас поступок і насадження руського миру?
– Перше: для нас стратегічною метою є повернення суверенітету і всіх земель України. Друге: тактичною метою для нас є збереження якомога швидше всіх, більшої кількості людських життів. Тобто зробити так, щоб справді не вбивали українських громадян. Оці дві речі – це така картина. Велика довгострокова мета і маленька. З огляду на це, “Голос” будує свою стратегію. І ми запропонували свій шлях – план так званої холодної деокупації, який простою мовою зводиться до такого: винести за дужки всі політичні домовленості і зосередитися на одному – довгостроковому припиненні вогню. Щоб Росія перестала стріляти і щоб ми побачили, що з того боку взагалі хтось про щось готовий говорити. Все це буде можливо тільки після серйозної спочатку нашої роботи з нашими партнерами (Францією, Німеччиною і в тому числі по Будапештському меморандуму – Британією і США). Якщо вони побачать логіку в цьому і зрозуміють, що це для них можливо, то разом ми зможемо спробувати – підкреслюю, спробувати – тиснути на Росію, що цей план є реалістичний. Якщо ми це зробимо, якщо нам вдасться досягнути довгострокового припинення вогню, це покаже всьому світу і в Україні в суспільстві, і на окупованих територіях – що є політична воля нашого ворога – зупинити цю історію і почати конструктив.
– А якщо цієї волі не буде?
– Тоді ми маємо бути готові до того, що жодні розмови, хороводи навколо цього “Президент-готелю” в Мінську – ні до чого не ведуть. Я це знаю з особистого спілкування…
– До речі. Ви з президентом Зеленським цю тему віч–на–віч обговорювали? Коли ви спілкувалися востаннє з президентом?
– Я спілкуюсь із президентом. Я волів би деталі розмови не давати. Але тема питання Донбасу і Криму, і навколо цього Нормандського процесу, Мінського процесу і так далі – займає 80% наших розмов.
– А як часто у вас ці розмови відбуваються і чи це є спілкування тет-а-тет? Бо для багатьох українців це, мабуть, було б як цікава можливість спілкування улюбленців нації понад головами політиків і про важливі речі.
– Ми знаходимо можливість один одному сказати те, що вважаємо за потрібне. Я буду робити все, щоб такі можливості відбувались, і щоб така розмова була максимально щирою. І той формат, який для такої розмови потрібен, він знаходиться.
– Це віч-на-віч або телефонні розмови?
– Це той формат, який вам гарантує максимальну щирість – щиріший формат бути не може.
– Як вам ініціатива прем’єра Шмигаля надати президенту право оголошувати у країні надзвичайний стан у випадку нездатності Верховної Ради це зробити?
– Я би сказав так. Це або хтось його підставив дуже сильно – і тоді постає питання його кваліфікації: як він дав себе підставити? Або…я навіть не хочу казати, що це. Бо якщо це свідомо було сказано, то це мало того, що грубе порушення Конституції, воно ще й пролунало з вуст другої-третьої особи держави.
Тому я сподіваюсь, що це було вперше і востаннє. Думаю, ані “Голос”, ані парламент як такий – не допустять того, щоб у країні настала не просто узурпація влади, а така “Свадьба в Малиновке”. Так, у парламенті є різні сили і кожна має свою адженду, але є речі, навколо яких, я думаю, парламент буде об’єднуватися. У нас парламентсько-президентська держава – і треба всім нагадати, що саме парламент формує основи і зовнішньої, і внутрішньої політики. І чим швидше ми налагодимо конструктивну співпрацю в трикутнику Президент – Офіс президента, парламент і уряд (підкреслюю – не монобільшість, а парламент), тим краще. Тим більше, що ви бачите, у монобільшості непрості часи.
– Що робитиме партія “Голос”, якщо все-таки будуть спроби реалізувати введення надзвичайного стану, оминаючи парламент?
– Сьогодні у мене немає логічного пояснення, навіщо потрібен надзвичайний стан. Я на даний момент не бачу для цього підстав. У нас є надзвичайна ситуація в деяких областях. У всіх посадових осіб, які здійснюють ту чи іншу виконавчу владу, достатньо повноважень, щоб вони сьогодні тримали ситуацію під контролем. Зрозуміло, що сьогодні особливий час, і потрібні певні особливі дії. Для них є всі конституційні підстави. Крапка.
Друге. Я сказав це в своєму відео https://bit.ly/3bjOloI – що президент – перший, кому вигідно розвіяти всі сумніви про те, що під шумок коронавірусу, карантину вони вирішують свої політичні питання. Тому що це буде погано пахнути як всередині політичного суспільства, так і назовні. І він – перший, кому вигідно сказати, що ми цього робити не будемо.
І взагалі, я вважаю, що сьогодні треба піти на “політичний карантин”. Нам треба всі неоднозначні питання винести за дужки – як мінімум на час реального карантину і невизначеності в тому, як правильно працює влада. Не можна їхати у Мінськ 25 числа і щось там підписувати, коли Рада де-юре працює, а де факто насправді – ні. Ви ж розумієте, що це розколює суспільство. А нам потрібно всім об’єднуватися. Те саме питання – земля. Такі питання треба зараз просто на паузу поставити. Є важливі речі, які треба робити зараз. В тому числі – допомагати уряду боротися з наслідками епідемії. І там, де роль парламенту в цьому є, її треба робити швидко, чесно. Пам’ятаєте, ми зробили цю позачергову сесію. І перша частина цієї сесії була дуже правильна. Ми прийняли ті закони і постанови, які потрібно було. Хоча одна з них була контраверсійна. І це було питання знову таки вибору. Але про неї можемо окремо поговорити.
– Про генпрокурора?
– Ні. Я про першу постанову, в якій є нова кримінальна відповідальність за епідемії.
– Важкого компромісу питання…
– Да. Я б сказав так. Але це я можу зрозуміти. Коли ми виносим в цей тяжкий момент…уявіть собі, всі офіси йдуть на карантини, школи не працюють, важливі функції держави, люди розуміють, що треба почекати. А нам тут горить зробити річ, яку 5 років не робили, а от зараз треба зробити. Під час карантину. Мені здається, команді президента самій має бути вигідно це зараз не педалювати.
– Ви зараз розповідали про те, як має бути. Але якщо вони спробують це зробити, як буде поводити себе партія?
– Не ми одні. По-перше, потрібно об’єднуватися зі всіма тими політичними силами, які плюс-мінус мають таку саму позицію, як наша. Їх не одна і навіть не дві. Особисто я не бачу сьогодні жодної підстави без пояснення, без чітких вичерпних причин – брати і казати: нам потрібно надмірно такі чи інші повноваження. Ви ж бачите – всі конструктивно працюють. Потрібно – зібралися, провели закони. Потрібно перекрити зараз між областями сполучення і робити там, наскільки я розумію, блокпости, перевірки? Будь ласка, всі роблять. Потрібно перекрити авіасполучення – цим займаються. Потрібно посилити кримінальну відповідальність за свідоме поширення епідемії – це робиться. Немає підстав на сьогоднішній момент робити ті речі, які вимагають аж надмірного обмеження волі громадян України. Як буде далі – подивимся. Але не має права виконавча влада робити це без того, щоб радитись із парламентом. Тому що він представляє думку різних людей, різних виборців. У час епідемії і боротьби з епідемією на-гора можуть видаватися лише ті рішення, які або викликають повний консенсус, або близьке до консенсусу рішення. Щоб не було причини розкачати ситуацію так чи інакше. Все очевидно.
– У декого є відчуття, що новий генпрокурор Венедіктова та пан Бабіков у ДБР – це, по-перше, – тривожний дзвоник Петру Порошенку і його оточенню. По-друге, помітним фігурам Майдану. І по– третє – початок полювання на євроатлантичних за орієнтацією політиків. До яких багато хто відносить і “Голос”. У вас є відчуття, що це по вас всіх прийшли ці люди?
– Дивіться. Я був на двох Майданах. Мене нічим не злякаєш. Друге: якщо це так, як ви говорите; якщо раптом у країні – я підкреслюю, це припущення і я тільки коментую ваші слова – , але якщо раптом у країні призначають генпрокурора для того, щоб він воював з тими, хто стояв на Майдані… то, я думаю, робіть висновки самі. Це означає, що така концепція влади. І тоді питання…
– Перепрошую, ви самі так вважаєте?
– Я вважаю, що Генпрокуратура не стала незалежним органом. Ні попередній генпрокурор, ні цей генпрокурор не видаються для мене людьми, які можуть сказати президенту “ні”. Дуже важливо, щоб не було інших людей, яким ці люди не можуть сказати “ні”. А підстав для оптимізму не так багато. Але громадянське суспільство сильне.
– Дуже багато хто пов’язує Ірину Венедиктову з паном Портновим. А пан Портнов звинувачує вас у несплаті податків. Так, ці звинувачення сформульовані у притаманній йому специфічній формі. Але я мушу поставити вам це запитання. Як ви думаєте, ці розслідування Портнова – це у нього більше щось особисте до вас? Чи це просто його спроба довести, що у цій сфері всі ведуть себе однаково брудно, в тому числі і ви, улюбленець нації?
– Перше. Я точно не збираюсь обговорювати інформацію з якихось зливних бачків. Я точно буду говорити тільки фактами. Якщо буде про це потрібно говорити. Тому коментувати так чи інакше цей інформаційний тероризм – я не збираюсь. Ті сили, які сьогодні стоять за дискредитацією не тільки Майдану, але і всіх проєвропейських сил, роблять це свідомо. Як кажуть, нічого особистого, тільки бізнес. Але від цього це не є менш небезпечним. Питання не в мені чи в ще комусь. Питання в самій українській державі. Чи в нас справді буде держава, в якій все буде облито однаковим шаром бруду – щоб ніхто, не дай Бог, не відрізнявся? Чи у нас все таки будуть люди, за якими стоїть мораль, і будуть – люди, за якими стоїть злочин? Це дуже важливо.
– Сформулюю інакше. Від Генпрокуратури чи ДБР ви очікуєте проблем і порпання у вашій документації стосовно сплати податків?
– Я очікую від Генпрокуратури і від інших державних органів, передусім, того, що їхні дії мають відповідати Конституції. По-друге, що вони будуть виконувати ті обіцянки, які вони давали. По-третє, що вони будуть незалежними. І по-четверте, що все суспільство буде абсолютно відкрито знати, що вони роблять.
– Чи вважаєте ви справи по Петру Порошенку політично вмотивованими? І чи будете відстоювати його, якщо справа дійде до затримання?
– Я хотів би говорити фактами, а не коментувати телевізор. Давайте будемо коментувати не заяви політиків, або заяви тих, хто нападає на політиків. А будемо коментувати реальні факти. На даний момент ви мені не даєте жодних фактів, які би я міг прокоментувати.
– Святославе, ми з карантину почали – карантином і завершимо. Яка музика вам зараз заходить найбільше у цей тривожний час?
– Моя!
– Я про питання настрою. Я, наприклад, слухаю музику від Joy Division (досить похмуру, аж до розпачу) до драматичного альбому Arcade Fire “Funeral” – про апокаліпсис, як потім люди виживають. Що слухаєте ви?
– Да. Ян Кертис (вокаліст і лідер “Joy Division”, який покінчив життя самогубством. – Є.К.), звичайно, був хлопець, м’яко кажучи, не оптимістичний. Arcade Fire – не моя група, але тим не менше, у 80-х Joy Division – це моя одна з найулюбленіших груп і взагалі, що вони тоді робили. Це манчестерська музика, я її дуже любив завжди. Але… що я хотів сказати? Зараз у мене найбільше музики ділиться на дві частини. Перша – музика для заспокоєння. Це класика. На ніч я дуже багато різної слухаю класики. З улюбленого – це європейський імпресіонізм (Равель, Дебюсі, Рахманінов – не плутати з Рахманіним). Я б сказав, це три таких композитори. Плюс багато романтичної класики. В тому числі Бетховен, Шопен, трошки Маляр. Це в принципі такий набір. Часто слухаю Глена Гульда, як він грає на піаніно “Добре темперований клавір” Баха.
А ще останнім часом і приділяю весь вільний від політичної роботи час роботі над новим альбомом який, я сподіваюсь, якомога швидше (але тоді, коли до цього буде відповідний час) побачить світ. Я написав для нього багато пісень. Тому більшість музики, яку я слухаю в рок-музиці, це робота над піснями нашими. Все.
– Пісні про життя суспільства під час епідемії там не буде?
– Подивимся. Я рідко пишу пісні на злобу дня. Але в якийсь момент потім вони проявляються. Я можу вам зараз проанонсувати, що я написав одну пісню, яка називається “Добровольці”. І вона не просто там про героїзм; вона про внутрішній стан людей, які повертаються додому, часто відчуваючи, що вони не потрібні. І часто відчуваючи, що до них більше питань, ніж подяк. І це те, що мене дуже сильно мучить. Я дуже переживаю, що за останній рік відбувається такий систематичний наступ на добровольчу спільноту. Я до них ставлюсь з великою повагою. Навіть не з повагою, а подякою. Тому що якби не ці люди, я думаю, українській армії було б набагато тяжче, ніж було. Вони ключову роль зіграли в тому, щоб у 14-му році зупинити ворога. Мені болить, що свідомо чи несвідомо – я не готовий зараз вам сказати – але в загальній картині інформаційній видається так, що величезна кількість атак, заслужених і незаслужених, чомусь пов’язана з тими людьми, які так чи інакше належали до добровольчого чи волонтерського середовища. Це непокоїть. І про це я написав пісню.
– До речі – покажет нам свій плейлист? Люди зараз сидять по домах. Плейлист від Вакарчука декому розвіє смуток…
– Я не знаю, чи є у мене таке поняття як плейлист… Дивіться, що я слухав в останній момент…
– А свою музику ви слухаєте?
– Да. Багато слухаю.
– Бо я знаю багато музикантів, які не можуть слухати власну музику
– Скажіть мені, якщо ви не їсте власні цукерки, то нащо ви їх робите?!
Копіювати
