Тим, хто на боці Клімкіна.
Бути на боці Клімкіна, це означає кинути напризволяще всіх, хто в заручниках ворога. Тому що будь-які навіть не ультиматуми, просто рішучі вимоги України це навіть менше, ніж надування щок. Це смішно.
Тому що за ними нема ніякої, підкреслюю — ніякої! — сили. Тому що реагування Москви на таке бути протилежним, і це розуміє будь-хто притомний. Надувати щоки це зараз демонструвати безпорадність і дурість.
Скільки в Україні реально готових воювати? Хай навіть кілька сотень тисяч. Точно таких менше, ніж в 2014-му. Всі решта проти.
Завдяки правлінню Турчинова-Порошенка-Яценюка-Гройсмана ми втратили все, що могли. Найголовніше, ми власноруч знищили свою моральну перевагу як країна.
Країна і держава зараз не готові і не спроможні ні нащо серйозне.
Треба готуватися воювати. І треба робити все, щоб витягнути наших з ув’язнення. Звичайно, без втрати більшого.
А вся ця пиха «як він сказав!» це пиха недолугих.
Москва може здути всю нашу пиху просто економічними засобами, оскільки режим Порошенка за п’ять років нічого не зробив для хоча б енергетичних незалежності від Московії.
Готові пожертвувати життями всіх, хто зараз в заручниках? Пожертвувати ні за що, тому що ми ні на що зараз не спроможні? То скажіть це в голос. Особливо чекаю цього від припорошених. І не забудьте засунути собі ті всі судові рішення куди поглибше. Бо, повторюю, примусити ви зараз Москву нічим ні до чого не можете.
А Клімкін як і вся та шобла просто г@ндон в поганому сенсі цього слова.
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.