Вирішили піти в місце недалеко від маминого будинку – красива галявина з озером і невеликим ліском. Все дитинство і юність я любила гуляти там серед ароматних трав і польових квітів, купатися в озері. Прийшли на місце. Польові трави перетворилися в жоpcткий високий бур’ян, багато місця випалені або закидані пластиковим сміттям. Я була так розчарована!
Ми ледь знайшли більш-менш чисту галявину біля озера, прибрали сміття та недопалки, щоб можна було сісти, розвели вогонь в мангалі. Але вигляд моєї улюбленої галявини мене пригнічував – все таке брудне, жaлюгідне … Озеро – і то помутніло. Зайти в нього поплавати я не ризикнула.
З самого початку я наказала рідним не кидати сміття в траву і кущі, а збирати в спеціальний пакет. Сама перевірила, щоб після нас нічого не залишилося. Вже дуже шкода мені було галявинки. І я голосно обурювалася, як можна так загидити місце, де самі ж і відпочивають.
На виході з галявини в ста метрах є сміттєві баки – невже так важко туди донести?
Коли ми вже збиралися йти, я виявила, що пакета зі сміттям ні у кого в руках немає.
Я стала питати, у кого він. І мама від мене відмахнулася – мовляв, ми вже викинули … Я здивувалася:
«Як викинули, куди?»
– «Туди, в очерети. А що, ми самі крайні? Всi там кидають! »
Я дуже сильно стримувалася. Дістати сміття звідти було вже неможливо – він застряг в очереті над урвuщем Я усвідомила велику істину: вони заслуговують того, як вони живуть . Вони заслуговують потрісканого асфальту, ліхтарів без ламп, брудних вулиць, смердючих річок, злoчuнного уряду, жебpацьких зарплат і пенсій.
Їм самим плювати на себе, так чому б уряду не плювати на них? Вони самі себе не поважають – хто буде їх поважати у відповідь?
Це не уряд смітить на вулицях і громить дитячі майданчики. Я більше не вірю вашим скаргам. Земляки, ви самі собі таке робите, і вам в такому жити.
Копіювати
